Винниківський ринок на Личаківській. "Ґрафіті" радянської епохи і сучасна реклама
Це зображення було завантажене з дописом Винниківський ринок на Личаківській.

Винниківський ринок на Личаківській
Це зображення було завантажене з дописом Винниківський ринок на Личаківській.

Винниківський ринок на Личаківській

Костел св. Антонія. Головний вхід в костел.
Це зображення було завантажене з дописом Костел св. Антонія .

Костел Святого Антонія — діючий римо-католицький храм, розташований на вулиці Личаківській, 49а.
Костел Святого Антонія заснований панами Вишневецькими для монахів-францисканців у 1718 році.
У 1784 році на місці старого дерев'яного була побудована сучасна споруда.
У 1818 за проектом архітектора Й. Маркля була збудована дзвінниця, а у 1845 році розписаний інтер'єр.
У 1909 році завершено побудову центрального порталу.
У самому низу - балюстрада і статуя Богоматері з двома путті з боків. Правдоподібно, що вона виконана видатним львівським скульптором С. Фесінгером.

Це зображення було завантажене з дописом Костел св. Антонія .

Костел св. Антонія. Статуя св. Антонія.
Це зображення було завантажене з дописом Костел св. Антонія .

Костел Святого Антонія — діючий римо-католицький храм, розташований на вулиці Личаківській, 49а.
Костел Святого Антонія заснований панами Вишневецькими для монахів-францисканців у 1718 році.
У 1784 році на місці старого дерев'яного була побудована сучасна споруда.
У 1818 за проектом архітектора Й. Маркля була збудована дзвінниця, а у 1845 році розписаний інтер'єр.
У 1909 році завершено побудову центрального порталу.
У самому низу - балюстрада і статуя Богоматері з двома путті з боків. Правдоподібно, що вона виконана видатним львівським скульптором С. Фесінгером.

Костел св. Антонія. Статуя Богоматері з двома путті з боків.
Це зображення було завантажене з дописом Костел св. Антонія .

Вулиця Личаківська. Вигляд від костелу св. Антонія на центр міста.
Це зображення було завантажене з дописом Костел св. Антонія .

Галицькі передміщани були люди завзяті й не раз вели спори з містом, найбільше за податки, які треба було платити на міські потреби, й за шарварки для поправи доріг та валів. Найболючішим для передмістя було те, що воно не мало ніяких укріплень і в часі війни падало все жертвою ворога. На початку XVII ст. передміщани підняли сміливу думку обвести своє передмістя укріпленнями. Король Жигмонт III прийняв цю думку прихильно, й королівський інженер Аврелій Пассаротті виробив план фортифікаційної лінії. Вона мала починатися від Вовчої гори (мабуть, теперішня Стрільниця) і вести через Личаків, Рури (вул.

Околиця вул. Пекарської й Сакраменток (Туган-Барановського) звалася давніше Песій Ринок, не знати, з якої причини. Перші оселі постали тут у XV ст., осадив їх німець Петро Айзенгітель. Костел сакраменток заснований 1718 р., будову викінчено аж 1881 р. у бароковому стилі з невдалою вежею; при костелі є монастир з великим садом і ставком, що називався колись Вороблячим.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Галицьке передмістя заселяли доволі густо українці. Вже 1406 р. знаємо тут наших передміщан, як-от: Юрко Лучник, Баранчук, Кучук, Іван Товмач, Микола Гончар, Ходір Червоноскірник та інші. В XVII ст. мешкали значніші роди Красовських, Бруханських, Ярошів, Зінкевичів, Білдягів. З ремісників було тут багато пекарів, що жили на Пекарській вулиці.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Чортівська Скала, одна з найвищих піднесень в околиці Львова, видна з далеких місць, але зблизька захована в лісі. Прогульковців притягають туди великі звалища каміння, пісковика, фантастично уложені. Легенда каже, що чорт хотів завалити церкву св. Юра, що починала будуватися, і ніс на неї великий камінь, але запіяв когут і скала випала з чортячих рук... З давнішої історії Чортівської Скали знаємо небагато. Наприкінці XVI ст. шляхтянка Катерина Сапоровська дарувала цей ліс львівським бенедиктинкам, і при цім ордені Чортівська Скала лишилася й досі. Одна монахиня з кінця XVII ст.

Сусідні Кривчичі належать до найстарших сіл під Львовом. Як було вже згадано, тут збирався купецький караван, що їхав на схід; дорога йшла через Лисиничі на Глиняни й далі. На кривчицьких полях стояв також табір Богдана Хмельницького 1648 р. і частина військ 1655 р. Досі ще частина кривчицьких піль має назву Табори.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Деякі історичні спомини в'яжуться також із місцями за Личаківською рогачкою. Ялівець став голосний під час війни. В тутешніх казармах боронилися в листопаді 1918 р. українці і полягли у боротьбі з переважаючими силами поляків; їх спільна могила була довший час коло касарень, пізніше тіла полеглих перенесено на Личаківський цвинтар. Далі поодинокі могили були при Пасічній дорозі і на Маєрівці (від прізвища німця Маєра, з часом назва трансформувалася на сучасну «Майорівка»).
В 1919—1920 рр. Ялівець був славний табором інтернованих українців, через який перейшли тисячі інтелігентів і селян, цивільних і військових.

Личаків був колись відомий різного роду авантурниками. Так, наприклад, славним був близько 1848 р. муляр Куба Пельц; він був середнього зросту, присадкуватий, але відзначався великою силою, й кожної суботи, по виплаті, підпивши, робив на передмістю галабурди; раз у бійці повкидав до криниці, головою вділ, дев'ятьох гренадерів. Його переміг врешті на якійсь забаві Каспер Смоленський. Потім «королем Личакова» став Антін Плєцьон, різник і пачкар (контрабандист), що воював з акцизними сторожами й поліціянтами. Інший різник, Грінер, відзначався також великою силою, головою вибивав двері і брав участь в атлетичних змаганнях у цирку.

Давні мешканці Личакова відзначалися своєрідною вдачею й звичаями. Вони були частково українці, частково поляки. Ці останні мали свою колонію на Мазурівці побіч Личаківського цвинтаря. Довгі часи у личаков'ян утрималися давні передміщанські убрання: чоловіки в будні дні ходили у коротких спенцерах (Куртках, кафтанах), у споднях до чобіт з високими халявами, у темно-синій камізельці, з хустиною на шиї й шапкою (т. зв. саделком) з дашком. З кишені виставала кольорова хустка до носа. У святочні дні вбиралися в темно-синю капоту (чоловічий верхній довгий одяг) й деколи циліндр. Зимою носили баранячі кожушки, короткі або довгі.

Личаківський цвинтар, популярно званий «пісками», існував уже в XVI ст.; тоді хоронено тут померлих на пошесні недуги. При кінці XVIII ст., коли знесено цвинтарі коло церков, відкрито тут кладовище для всіх. Найстарша частина цвинтаря є на горбку біля альтани, там є пам'ятники з кінця XVIII ст. Пізніше цвинтар поширювано; востаннє під час війни, коли постало воєнне кладовище.