Жовківське передмістя з часом посунулося за Полтву. Широку рівнину над Полтвою називали здавна Болонями або Лугами; там були пасовиська, з яких рівно користали мешканці міста й передмістя. Частина лугу називалася Чарачениця.
В новіших часах Жовківське передмістя було відоме городництвом. На початку XIX ст. при теперішній вул. Зборовських (Донецькій) були великі городницькі заклади німців Шнайдера й Гайслера, котрі не мали ще ніякої конкуренції й робили на квітах великі маєтки, але у другім поколінню їх доми підупали. При Замарстинівській вулиці були теж городники, зокрема Штінцінг, які знову продукували ярину.

Окрім українців (русинів) у місті були ще інші народи, різного походження. З Вірменії прибули до нас вірмени. Як турки завоювали їх країну, вони з Азії подалися на Крим і звідти перейшли до Львова. Тут вони були у значнім числі і в княжім місті мали аж три церкви — св. Анни, св. Якова й св. Хреста, їх головним осередком був Старий Ринок, тут вони жили ще довгі часи й затримали свої купецькі права. Вірмени мали в XV ст. біля Старого Ринку свою лазню; коло монастиря св. Якова був знову «вірменський міст».

До сходу Княжа Гора опадає до тераси на Замковій вулиці. Тут була нижча частина міста, її призначено на оселі людності, укріплення складалися також із валів і частоколів і оточували гору півколом та опадали десь до теперішньої Жовківської вулиці (Б. Хмельницького). Як виглядали ці укріплення, не знаємо нічого певного. В 1900 р. віднайдено під час земляних робіт підземний хідник завширшки й заввишки півтора метра, що веде від Княжої Гори поперек через вул. Татарську й Жовківську і виходить на вул. Бальонову (Гайдамацьку). З яких часів цей перехід — цього не знаємо.
Середнє місце займав тут княжий двір. За переказом, він стояв під Княжою Горою, на горбі, вище церкви св. Миколая. Тепер переходить сюди Замкова вулиця — при плануванні вирівняно терен так, що пагорб над церквою св. Миколая виглядає як рівна платформа. Але колись пагорб був вищий і звався Будельниця. Цю назву виводять від слова «будити» і здогадуються, що була тут стражнича вежа, з котрої під час небезпеки били тривогу — будили людей. Ніяких слідів укріплень із княжого двора не залишилося. З літописів про цей двір знаємо тільки те, що тут була княжа скарбниця. Король Казимир, як добув Львів 1340 р., забрав звідси княжі скарби: дві корони, престіл, висаджений золотом, княжий плащ, дорогоцінні золоті хрести й ін.

В котрім місці лежав княжий город, про це давні літописи не говорять нічого. Новіші наукові досліди виказали, що княжий замок стояв там, де є тепер плантації (сквери, зелені насадження) Високого Замку, але не на цілім узгір'ю, а тільки на крайній західній горі, що опадає стрімко до Замкової вулиці. Цю гору називаємо Княжою.
Верх Княжої Гори знаходиться на плантаціях, між домиком огородника й штучною печерою. В давні часи (до 1830-х рр.) на місці, де тепер є домик огородника і реставрація (ресторан), ішов глибокий, стрімкий яр, так, що Княжа Гора була цілком відділена від другої гори, на якій стоїть тепер могила Люблінської унії. Княжа Гора була з природи дуже оборонна, збоча її спадали стрімко на всі сторони. На давніх малюнках вона має вид стіжка. Верх гори є тепер значно обнижений; коли закладено в 1830—1840 рр. замкові плантації, засипано згаданий вище яр і до засипання його ужито землі з Княжої Гори. Колись гора мусила бути така висока, як є ще у найвищім місці, над штучною печерою.

Львів завдячує свій початок галицько-володимирському королеві Данилові. Щоби захистити свою державу від татар, Данило в різних місцях Галичини, Волині й Холмщини ставив кріпкі замки, городи. Так і на узгір'ях, над низиною ріки Полтви поставив город (замок) і назвав його Львовом, від імені молодшого сина Льва. Першу згадку про наше місто подає Галицько-Волинський літопис з нагоди пожежі Холма під 1259 р.: «Таке було полум'я, що з усеї землі, бачено заграву, що й зо Львова дивлячися бачили по полях белзьких, задля горіння сильного полум'я» (літопис не має докладних дат, і 1259 р. не є певний; проф. М.Грушевський кладе цю вістку на 1255 р.).