Пам'ятник Данилу Галицькому

Пам'ятник Данилу Галицькому на пл.Галицькій. This image was uploaded with the post Галицька площа.

ДАНИЛО РОМÁНОВИЧ ГÁЛИЦЬКИЙ (1201 - 1264) Видатний дипломат і талановитий Князь, а з 1254 - 1264 р. — 1-й Король галицько-волинських земель, політичний діяч, дипломат і полководець, син князя Романа Мстиславича, з галицької гілки рода Рюриковичів.

У 1211 був ставлений боярами на князювання в Галичі, але у 1212 вигнаний. У 1221 почав княжити на Волині й до 1229 завершив об'єднання волинських земель. У 1223 брав участь битві на р. Калка проти монголо-татар, у 1237 - проти Тевтонського ордену. У 1238 Данило Романович опанував Галичем, передав Волинь брату Васильку Романовичу, а потім зайняв Київ. Ведучи вперту боротьбу проти вражих княжих чвар і засилля бояр і духовних феодалів, Данило спирався на дрібних службових людей і міське населення. Він сприяв розвитку міст, залучаючи туди ремісників і купців. При ньому були побудовані Холм, Львів, Угровськ, Данилів, відновлений Дорогочин. Данило Галицький переніс столицю Галицько-Волинського князівства з. Галича в. Холм. Після вторгнення монголо-татарських завойовників в Західну Русь (1240) і встановлення залежності від татар, Данило робив енергійні заходи для запобігання нових вторгнень, а також проти зростаючої агресії угорських і польських феодалів. У 1245 в битві під Ярославлем галицьким, війська Данила розбили полки угорських, польських феодалів та галицьких бояр, що й завершило майже 40-річну боротьбу за відновлення єдності Галицько-Волинського князівства. Данило Галицький втрутився у війну за австрійський герцогский трон та на початку 50-х рр. домігся визнання прав на нього для свого сина Романа. Розраховуючи на західних союзників для протистояння Орді погодився прийняти від папської курії в 1254 королівський титул. Час князювання Данила Романовича було періодом найбільшого економічного культурного піднесення і політичного посилення Галицько-Волинської держави.

Біографія

Після смерті батька, князя Галицького і Волинського, Романа у (1205 р.), малолітні діти його Данило та Василько не мають шансів втримати владу. Внаслідок заворушень галицького боярства Данило був змушений перебувати спершу при угорському дворі, згодом з матір'ю і братом Васильком у невеликих волинських володіннях.

Свої династичні права на Галич заявили онуки Ярослава Осмомисла, Мстислав Удатний, інші нащадки родичів Романа, зять Романа — Михайло Чернігівський, та його син Ростислав. Також на галицькі землі почали претендувати родинні династії Арпадів в Угорщині та П'ястів у Польщі. У 1214 у місті Спиш королем Ендре II і князем Лешком Білим при згоді папи Інокентія III, було вирішено посадити у Галичі нову династію — угорського королевича Коломана і польську княжну Соломею (віком 5 і 3 року відповідно). При цьому Галичина відходила до Угорщини, а Романовичам залишалася Волинь.

- Боротьба за галицький трон

Данило у спадщину отримав місто Володимир-Волинський, де спочатку й укріпився. Коли Мстислав Удатний, князь Торопецький, опанував Галичем, він поріднився з Данилом, за якого видав свою доньку Анну. Лешко Білий, великий князь Краківский, посварившись з ним, вигнав Мстислава і посадив в Галичі королевича угорського (1220). Мстислав знову прийшов до Галича та з допомогою Данила, вигнав угорців (1221). Разом з руськими князями 1223г. Данило взяв участь у битві з монголо-татарами на р.Калка, де був поранений в груди. Невдалий результат битви змусив його відступити.

Незабаром виникли суперечки між Данилом та його тестем, бо останній володів Галичем, який Данило вважав своєю спадщиною; ще більше посварив їх двоюрідний брат Данила, Олександр Всеволодович Бельзский, який за часів смути намагався опанувати Волинню, що йому не вдалося. У 1225 р. він озброює Мстислава проти Данила, який воює Галич в союзі з Лешком польським; Мстислав закликає половців, а Олександр, тим часом, запевняє його, що Данило має намір його вбити; але наклеп виявляється: тесть мириться з зятем і наступного року обидва вони воюють з угорским королем. Проте, того ж 1228 року бояри галицькі, особливо Судислав, умовляють вмираючого Мстислава передати Галич не Данилу, як того хотіло населення, а своєму угорскому зятю, королевичу Андрію.

У результаті, Данило, після запеклої боротьби з сусідами і галицкими боярами поєднав Волинь (1227р.). У 1229 р. віддані йому галичани запросили його на престол; Данило бзяв місто в облогу, та, попри спалення мосту через Дністер, узяв його. Пам'ятуючи про колишні хороші відносини, Данило відпускає з полону королевича Андрія, але згодом той, за навітом ворога Данила, боярина Судислава, виступив у похід проти Галича; з ним був і король, батько його. Місто захищалося мужньо, і король, зважаючи на несподівану хворобу, відступив.

Але по оволодінні Галичем, труднощі очікували Данила: бояри, зговорившись з Олександром Белзьким, зважилися його вбити; брат його Василько випадково відкрив змову. Данило великодушно пробачив змовників; а проти Олександра послав спочатку Василька, а потім пішов сам. Олександр втік в Угорщину і знову підняв короля. Галич бояри здали уграм. Королевич пішов проти Данила, та хоча й переміг, але так багато втратив воїнів, що повернувся до Галича.

У 1232 р. Данило, в союзі з князем київським Володимиром та половцеми, виступив проти угорців, але без успіху; проте на його бік перейшли бояри; скоро помер королевич Андрій, і Данило зайняв трон батька свого в Галичі.

Проти Данила утворилася сильна коаліція руських князів, на чолі з київським великим князем Володимиром Рюриковичем. Союзні князі, які привели з собою половців, обложили Кам'янець. Данилові вдалося відокремити половців від союзу; князі що залишилися змушені були зняти облогу. Данило, за допомогою польського князя, пішов на Київ; внаслідок такого обороту, союзники поспішили примиритися ним.

Втручання Данила в сварку князів повело до того, що Михайло Чернігівський зайняв Галич (1233р.). Але коли Михайла було відкликано подіями київськими з Галича до Києва, та залишив на своєму місці сина Ростислава, Данило, за відсутності Ростислава, підійшов до міста і звернувся до його мешканців; бояри вимушені були скоритися загальному бажанню і здали місто (1238г.). Данило помилував їх.

- Татарська навала. Коронація

Данило Галицький відбив наступ німецьких лицарів на північно-західні та західні руські землі, у 1238р. розгромив загарбників під Дорогичином. Також мав сильний вплив і на Турово-Пінське князівство.

У 1239р. Данило Галицький зайняв і Київ, який перед тим вже був під його впливом, і посадив в ньому воєводу Дмитра Єйковича, який очолив оборону міста від орд хана Батия в грудні 1240р. Місто було захоплено, і татари пішли на Волинь та Галич. Данило тоді був в Угорщині. Земля його була спустошена; але щоб врятувати хоча б щось, Димитро переконав Батия йти на угрів. Зустівши відсіч в Силезії та Молдавії, останній вимушений був повернутися. Під час татарського розгрому Данило не був на своїх землях: він їздив в Угорщину з сином Львом сватати королівську доньку; коли отримав відмову, поїхав у Польщу, де й був до відходу татар.

Повернувшись додому, він знайшов країну розорену. Користуючись відсутністю князя, бояри сваволили в Галичині. Щойно Данило опанував боярську смуту, як постав старий ворог його Ростислав Михайлович, син Михаила Чернігівського: кілька разів протягом 4-х років (1241 — 1245) наступав він на Галицьку землю, чи в союзі з князями, чи з військом тестя свого, короля угорского, та союзниками своїми поляками. У 1245р. Данило та брат його Василько розбили остаточно Ростислава при Ярославлі на р.Сані. Відтоді Данило безперечно володів Галицьким князівством. Жив у знову організованому ним Холмі, окрасою якого надто піклувався.

Попри свої сили Данило був змушений поїхати в Орду, до ханського по двору в Сарай, визнати 100-відсоткову залежність від Золотої Орди, щоб зберегти державу. Хоча його прийняли там досить милостиво, але перенесені приниження змусили літописця завершити розповідь свій словами: «зліше зла честь татарська». Хороші відносини з татарами принесли, проте, користь Данилові: король Угорщини Бела погодився на шлюб своєї дочки з сином Данила — Львом; цей родинний зв'язок привів до того, що Данило прийняв участь у боротьбі короля угорського з чеським через австрійську спадщину, притому син його Роман одружився на спадкоємиці австрійського герцогства і заявив свої права на цю область.

Похід Данила був, втім, невдалий. Тим часом необхідність підпорядкування татарам — баскаки ханські з'явилися і в його області — обтяжувала Данила. Він проводив походи на прикордонні землі по р.Случі і Горині проти так званих "татарських людей", будував зміцнення шукав союзу з Заходом, схилявся на пропозиції, які йдуть з Рима, від папи Инокентія IV, який намагався поширити вплив католицизму на східнослов'янські землі втягти в унію Галицько-Волинську землю. Знаменитий Плано Карпіні, дорогою в Орду, заговорив з Васильком про поєднання церков (1246). Проте Данило зволікав, але, під впливом своїх західних союзників, погодився прийняти королівський вінець і в грудні 1253р. (січні 1254р.) був коронований в Дрогичині.

- Переговори Русі і Риму

Оскільки Плано Карпіні крім завдання ведення переговорів мав також завдання зав’язати відносини і з князями Галицько-Волинської Русі та навернути "схизматиків" у католицтво, таким чином на шляху до Орди він шукав можливості зустрітися з одним з князів. Він зустрівся з Васильком у Кракові наприкінці 1245 року. Після цієї зустрічі направився до Галича, де перед Руськими єпископами прочитав папську буллу та закликав перейти до католицької церкви. Проте, відоповіді на свою пропозицію він не отримав, оскільки Данило знаходився на той час в Орді. Саме на півдорозі до Орди він і зустрів Данила. Результатом перемовин Данила та Плано Карпіні стало те, що Данило задля встановлення відносин з папською курією відіслав ігумена монастиря Святої Гори Григорія до Ліона, де в той час була резиденція Папи. Після цієї дії між Папою та Данилом зав’язалося тривале листування. 3.05.1246 року курія надіслала Данилу Галицькому аж 7 листів. Проте, результатом переписки стало лише те, що Папа надіслав архієпископа Альберта, що мав оголосити на руських землях про нібито унію галицької церкви з католицькою. Прагнучи насадити католицизм Папа з іншого боку постійно давав обіцянки, що військова допомога буде надана від інших католицьких держав. Внаслідок таких дій Папи Данило обірвав переписку у 1248 році, проте, вони були відновлені у 1252 році, коли до кордонів Галицько-Волинського князівства наближалися монгольскі орди під керівництвом Куремси. У 1252 році було відновлено відносини і Папа надіслав посольство на чолі з легатом Опізо. Опізо по дорозі до Галицько-Волинського князівства оголошував володарям країн Центральної Европи папську буллу, що закликала до хрестового походу проти монголо-татар. Багато в чому це послугувало тому, що Данило прийняв королівську корону у Дорогочині жовтня 1253 року . Треба сказати, що стосунки між папською курією і Галицько-Волинським князівством обірвалися остаточно у 1257 році.

- Король Данило

Папа оголосив хрестовий похід проти татар; коли ж на його відозви ніхто не відгукнувся, Данило, зберігши королівський титул, припинив відносини з папою й почав готуватися до опору власними силами: він зміцнив свої міста, ввійшов до союзу з литовським князем Міндовгом. Час був сприятливий: по смерті Батия почалися смути в Орді; темником (намісником) татарським у цій частині Русі був слабкий Куремс.

У 1254-1255 рр. військо Данила звільнив від загонів Куремси землі Південного Бугу, Случі і Тетереви, взяло Возвягель (нині Новоград-Волинський). Данилові вдалося відстояти від татар Бакоту (у Подолії) та повернути зайняті ними міста по Волині; вдалося відбити Куремса від Луцька (1259). Але в Орді затвердився Кубілай, а в цю територію Русі було призначено заповзятливого Бурундая. Він посварив Данила з Міндовгом і навіть досяг того, що в його поході на Литву брали участь галицькі дружини, попри те, що син Данила, Роман, був одружений з дочкою Міндовга.

Союзників у Данила не виявилося: Бела був послаблений поразкою, спричиненою чехами у його нових спробах оволодіти австрійським спадком. Коли Бурундай зажадав, аби Данило приїхав до нього, він відправив за себе сина свого Льва, а сам поїхав до Польші. Татари зажадали знищення всіх міських укріплень; довелося поступитися; вдалося зберегти лише Холм. Далі татари змусили галицькі дружини взяти участь в їх поході на Польщу. Внаслідок походу на Литву був напад литовців на Галичину та вбивство Романа Даниловича. Тільки перемога над ними Василька схилила Міндовга до миру (1262р.).

З усіх зовнішніх дій Данила успішніше за все був його похід на ятвягів, яких вдалося йому не раз розбивати і нарешті змусити платити собі данину. У 1264 Данило Галицький помер. Літописець, оплакуючи його смерть, називає його «другим по Соломоні».

Данило вів боротьбу з феодальною міжусобицею, викликаною прагненнями галицької боярской верхівки, а також чернігово-северського і київського князів не допустити зміцнення влади Данила і його брата Василька Романовича в Галицько-Волинському князівстві. Опирався на підтримку дрібних і середніх служивих феодалів та міщан, зацікавлених у зміцненні княжої влади.

Винятково здібний правитель, Данило Галицький об'єднав на певний час західноукраїнські землі. Реформував військо, створивши важко озброєну піхоту з селян, приборкав боярство. Данило Галицький проводив активну західну політику. Під його владою поширювалися західні культурні впливи, прищеплювалися західні державні адміністративні форми, зокрема в житті міст. Він побудував ряд нових міст (Холм, Львів та ін.), переніс столицю Галицько-Волинського князівства з Галича — міста боярських заколотів — до Холму, де й був похований після смерті у 1264.

Проте зміцнення великокняжої влади в Волинсько-Галицкому князівстві при Данилі було тимчасовим явищем. За правління його наступників відновилися тенденції до феодальної раздрібллености, які провокувала боярська верхівка.

- Література
* Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
* Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
* Літописи руські (преважно Іпат., доповн. Лавр., Новг., Ник. та Воскр.)
* Літописи польські (більш значний - Ян Длугош, який користувався невідомим джерелом, та Стрийковський)
* Літописи угорські та австрийскі;
* Літописи литовські, так назв. Биховця, видан. Нарбутом.
* Акти зберіглись тільки папські, в «Hist. Ros. Mon.». Важлива також подорож Плано-Карпіні.
* Посібник по загальній історії Pуcі та Галиції (Зубрицький, Шараневич)
* Н. П. Дашкевич, «Княжение Даниила Галицкого», (Київ 1873 та в «Учен. Зап.»)
* Соловьев, «Д. Галицкий» («Современникъ» 1847)
* Котляр М.Ф. Галицько-папськы переговори сер. XIII ст. // Українська Дипломатична Енциклопедія: у 2-х т. /Редкол.:Л.В. Губерський (голова) та ін. - К.: Знаня України, 2004. - Т. 1. А-Л. - С. 268-267.

Матеріал взято з Вікіпедіа.