Гетьманські вали

Від заходу природним укріпленням міста була Полтва, в давніх часах досить велика річка, що обертала млинові кола й деколи бурилася й виливала. Полтва плила приблизно серединою теперішніх Гетьманських валів. Над нею (від сторони Гетьманської вулиці - пр. Свободи) висипано вал. За валом ішла фоса, далі зовнішній мур з бастіонами й другий мур, внутрішній, з баштами. Вигляд укріплень з цеї сторони маємо зображений докладно на загальновідомім виді Львова Пассаротті з початку XVII ст.
Внутрішній мур ішов приблизно лінією теперішніх будинків дирекції скарбу. В цьому мурі були башти: наріжна — пекарів, дальше — крамарів, ковалів (зі слюсарями й іглярами), столярів (з бондарями й стельмахами) та різників. З мурів і башт не залишилося тут ніякого сліду. До мурів притикали задньою стороною будинки Низького Замку, францішканів і єзуїтів, про які говоримо в іншім місці.
Від забудови єзуїтів через мур ішла невелика брама, т. зв. єзуїтська фіpта, з верхом у вигляді бані. Над Полтвою тут був звідний міст, далі ішла Єзуїтська вулиця (тепер Ягайлонська - акад. В. Гнатюка) до фільварку єзуїтів, що тепер зветься Єзуїтським городом (парк ім. І. Франка). Місток над Полтвою був слабої будови, не раз під час воєнної тривоги ломився під утікаючими. Були також інші випадки: «Раз львівські панни, вистроєні з казковою розкішшю, що поспішали на обряд обручин однієї своєї товаришки в кляшторі Марії Магдалини, заломилися тут, впали до Полтви і мусили вертатися додому з більшим соромом, ніж болем»,— розповідав очевидець.
У 1777 р. знесли укріплення й почали уладжувати на їх місці плантації. Полтва залишалися незаслонена, так само вал довгий час був ненарушений, і тільки фосу засипано румовищем з мурів. Місце дещо вирівняли, на валі засадили дерева й уладили променаду. Але народ не відразу звик до цих новостей. Злобні хлопчиська не раз виривали свіжозасаджені деревця, жінки завішували на деревах шнури на білизну, а навіть виганяли туди корови й кози на пасовисько: у тодішніх актах заховалася історія про козу Мехля Арона, що по тих місцях проходжалася... Але невдовзі вали стали улюбленим місцем проходів львівських елегантів з кінця XVIII ст. Про ці часи оповідав один шляхтич: «Тоді дами ходили у куцих і підійнятих шляфроках (в корсетах під халатами), вигорсовані як на празник, мали на голові фризури як пудла, а на цих фризурах повно квітів, як на якій могилі, під котрою спочивало кілька людських кістяків. А це було a la modę. Якби ти побачив, добродію, станики аж на плечах, сукні здолу зі шлярками, черевики жовті або червоні, або лілові, з рожею на середині, рукавички поза лікті, панчішкової роботи «а ля дзюр» — такі тобі забавні, як ляльки на катеринці. Хлопці почали перебиратися по-французьки, носили камізельки по коліна, фраки до половини грудей і вузенький хвостик, як би мали обганяти мухи, а стан майже на середині плечей, фризури дивовижні й капелюхи з великими крисами,— і хоч сонце світило, все під пахвою носили. У такій галі (парадний одяг) стрічав я їх у святочні дні на валах...» Золота молодь збиралася біля дерев'яних кав'ярень і кіосків з лимонадою, що стояли рядом на валах, особливо у цукорні Вольфа. Прикрасою валів була статуя св. Михайла, яку перенесено сюди з верху королівського арсеналу (коло костела домініканів); злодії украли йому золочені крила. Перенесено також пам'ятник польського гетьмана Станіслава Яблоновського,— звідси пішла назва Гетьманських валів. Полтву закрили тут остаточно 1890 р.
Гетьманські вали мають кілька гарних будов у стилі цісарства з перших десятиліть XIX ст. (вул. Гетьманська, ч. 22, вул. Легіонів, ч. 3).

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.