Наукова бібліотека ім.В.Стефаника

Наукова бібліотека ім.В.Стефаника на вул.Стефаника. На передньому плані пам'ятник В.Стефанику. Стефаник Василь (14 травня 1871, с. Русів (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) — 7 грудня 1936), видатний український письменник, блискучий майстер експресіоністичної новелі. Народився в с. Русові Снятинського повіту (Галичина) в родині заможного селянина. Учився спочатку в Коломийській гімназії (з 1883), з якої був виключений за участь у таємному гуртку, потім у Дрогобицькій гімназії, по закінченні якої вступив на медичний факультет Краківського Університету (1892). У Кракові Стефаник на довгі pоки заприязнився з польським лікарем і культурним діячем В. Морачевським. Приятелювання з ним, а також дружні стосунки з плеядою письменників «Молодої Польщі» (зокрема з С. Пшибишевським), В. Орканом та ін. відкрили С., за його власним висловом, «дорогу в світ». Багато працюючи над своєю загальною освітою і знайомлячися з сучасною йому західно-европейською літературою, Стефаник поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою покинув університет (1900). Перші літературні спроби Стефаника припадають на pоки навчання в гімназії; 1897 в чернівецькій газеті «Праця» надруковано кілька його новел з життя покутського с. («Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська»), у 1899, теж у Чернівцях, з'явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка». Літературна критика сприйняла ці перші публікації з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора. Подібну високу оцінку дістали й наступні збірки новел Стефаника: «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905). На кінці минулого і перші pоки 20 ст. твори Стефаника були вже відомі в перекладах польською, німецькою, російською та іншими мовами. Тож коли 1903 Стефаник поїхав у Полтаву на відкриття пам'ятника І. Котляревському і зустрівся там з Лесею Українкою, О. Пчілкою, М. Коцюбинським, М. Старицьким, Г. Хоткевичем та ін., вони привітали його як одного з видатних діячів української літератури. Але з 1901 у творчості Стефаника залягла довготривала перерва. Деякий час він перебував у своїх приятелів, а по одруженні в 1904 оселився в с. Стецеві на господарстві свого тестя К. Гаморака, перейшовши щойно в 1910 на батькове господарство до Русова, де й прожив до кінця життя. На цей час припадає активізація Стефаника у громадській діяльності: він засновує читальні «Просвіти», як чл. Радикальної партії агітує на виборах, виголошує палкі промови на вічах, 1908 — 18 працює послом австр. парляменту, виступає у всіляких справах оборонцем селян. У 1916 С. повертається до літ. творчости (новелі «Дитяча пригода» і «Марія»), яка триває до 1933. Усього за другий період він написав 23 новелі і кілька автобіографічних спогадів. Частина новель увійшла в останню зб. «Земля» (1926), а решта його дорібку, друкованого по журналах, з'явилася в ювілейному вид. «Твори» (1933). Крім того, С. залишив величезне листування, яке мас не менше літ. значення, ніж новелі («Моя література, — писав він, — в моїх листах»). Уже в перших зб. новель повнотою виявився великий літ. талант С., не зазнавши в дальшому істотних змін. Більшість цінувальників його творчости називали його, як висловився М. Черемшина, «поетом мужицької розпуки». Справді, С., досконало знаючи, чим жило покутське с., з великою художньою силою відтворив і нужденне його життя, і прив'язання селянина до землі, якої у важких психічних муках часто доводилося йому позбуватися. Герої новель С. — селяни, яких нужда жене за океан шукати кращої долі («Камінний хрест»); ті, що з розпуки пропивають останнє («Лесева фамілія», «У корчмі»), щоб іти в найми («Синя книжечка»), проводжають, як на смерть, рекрутів («Виводили з села»), які часом у війську й накладали на себе руку («Стратився»); Гриць Летючий з новелі «Новина», який у розпачі не бачить іншого виходу, як утопити в річці своїх дітей; нужденні й немічні баби, що самотньо вмирають у холодній хаті («Сама-саміська») тощо. Але його творчість мала багато глибше значення: черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому с., С. не бачив суті своєї творчости в описах сіль. побуту чи порушенні соц. питань. Для нього гол. в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політ., а універсальні аспекти людського життя. Найкраще в тодішній критиці зрозумів це І. Франко, коли писав: «Та хіба ж С. малює саму нужду селянську? .. Ні, ті трагедії й драми, які малює С., мають не багато спільного з екон. нуждою; се трагедії душі, конфлікти та драми, що можуть mutatis mutandis повторитися в душі кожного чоловіка, і власне в тім лежить їх велика суґестивна сила, їх потрясаючий вплив на душу читача». Побут покутського с. і його типи послужили С. лише для художньої конкретизації показу людини в межовій ситуації, трагедію якої кожного разу переживав сам С. як свою власну («І все, що я писав, мене боліло»). Сила цього співпереживання визначала експресіоністичний стиль творів С., ще заки десь на поч. 1910-их pp. появився і цей термін і геть пізніше сам експресіонізм набув поширення в евр. літературі. Особливості стилю С. походять також з його негативного наставлення до літ. штучностєй, композиційних штампів, клішованих мотивацій і взагалі штучної будови сюжету та його облітературення. Звідси цілком новий в укр. літературі жанр малої новелі, вільний від народницької ідеалізації с., характеристичний зведенням до мінімуму описовости («образ без рамки», за словами самого С.), крайнім лаконізмом розповіді, драматизм якої посилений перевагою діялогу і монологу над розповіддю, специфічно експресіоністичною образністю, прикметною гіперболізмом, застосуванням розгорнених катахрез тощо. Тим самим неґативним наставленням до «літератури» пояснюється й уживання покутського діалекту, який засобом «учуднення» віддавав живі, як саме життя, образи трагічної дійсности, які неможливо було б віддати літ. мовою. З погляду мист. форми у творчості С., після 14-літньої перерви ніщо не змінилося; нове за другого періоду творчости з'являється лише в тематиці: лихоліття першої світової війни («Дитяча пригода», «Вона — земля», «Пістунка» та ін.) й у висліді її пробудження нац. свідомости («Марія») та катастрофічна поразка змагу укр. народу до держ. самостійности («Сини»); також помітне повернення до лірично-автобіографічних образків, з яких він починав свою творчість. Сила мист. образу і неповторні своєрідності стилю забезпечили популярність С., яка непослабно триває й досі. С. мав великий вплив на творчість багатьох Укр. письм. Починаючи від його сучасників (М. Черемшини, О. Маковея) до найновіших часів. Особливо помітний він на творчості Ю. Яновського, О. Довженка, пізніше Я. Ступака, почасти Є. Гуцала, В. Шевчука, Ю. Мушкетика й ін. Розуміючи великі заслуги С. перед укр. мист. словом, його новаторські здобутки, сов. уряд з пропаґандивною метою призначив йому в 1928 персональну пенсію, від якої, однак, С. у 1933 відмовився, коли довідався про штучно створений голод і переслідування укр. інтеліґенції. У висліді чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати. Відтоді його видають зфальшовано (найповніше «Повне зібрання творів» у 3 тт., 1949 — 54), представляючи як прихильника сов. ладу. - Твори * Амбіції * Вона—земля * Камінний хрест * Кленові листки * Марія * Новина * Палій * Сини - Література * Енциклопедія українознавства * Лепкий Б. Василь Стефаник. Літ. характеристика. Л. 1903; * Є в ш а н М. Під прапором мистецтва. К. 1910; * Грицай О. Василь Стефаник. Спроба критичної характеристики. В. 1921; * Крижанівський С. Василь Стефаник. Критико-біографічний нарис. К. 1946; * Кущ О. Василь Стефаник. Бібліографічний покажчик. К. 1961; * Кобзей Т. Великий різьбар укр. сел. душ. Торонто 1966; * Лесин В. Василь Стефаник — майстер новели. К. 1970; * Василь Стефаник у критиці та спогадах. Упорядкування Ф. Погребенника К. 1970; * Стефаник Ю. Трагедія і тріюмф Стефаників, ж. Сучасність, ч. 6, 1971; * Луців Л. Василь Стефаник — співець укр. землі. Нью-Йорк — Джерсі-Ситі 1971; * Struk D. А Study of Vasyl' Stefanyk: The Pain at the Heart of Existence. Літтлетавн 1973; * Вaccиян К. Твори, т. II. Творець, із землі зроджений. Торонто 1974; * Погребенник Ф. Василь Cтeфaник у слов'янських літературах. К. 1976. Матеріал взято з Вікіпедіа.