Пам'ятник М.Грушевському

Пам'ятник М.Грушевському. Вигляд з вул.Герцена
Грушевський Михайло Сергійович (29 вересня 1866, Холм (нині Польща) – 25 листопада 1934, Кисловодськ (Росія)) - Перший президент України (УНР), видатний український історик, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, автор 2 тисяч праць, голова Центральної ради (1917-1919 рр.), академік, автор понад 2000 наукових праць..
Виріс на Кавказі — спочатку в Ставрополі, а потім у Владикавказі. Навчався у Тифліській гімназії, Київському університеті (історико-філологічний факультет). В університеті працював під керівництвом Володимира Антоновича. Уже на третьому курсі М.Грушевський пише наукову роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века», яку було удостоєно золотої медалі в 1890 р. У 1890-1894 рр. – професорський стипендіат Університету Св. Володимира. У травні 1894 р. захистив магістерську дисертацію “Барское староство. Исторические очерки”. У 1894-1914 рр. – професор Львівського університету, голова НТШ, головний редактор “Літературно-Наукового Вісника”. Засновник і голова Українського Наукового Товариства.
На початку першої світової війни Грушевський приїхав до Києва. Влада була вороже настроєна до вченого — засилає його до Симбірська як українського сепаратиста і «мазепинця». Волю принесла Лютнева революція в Петрограді.
4 березня в Києві утворюється Українська Центральна Рада, головою якої заочно обрано Михайла Грушевського. Викликаний телеграмою, 12 березня він повертається з Москви до Києва.
Центральна Рада діяла протягом 14 місяців. Першим Універсалом було проголошено автономію України в складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1919 Четвертим Універсалом — повну політичну незалежність України від Росії.
29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського президентом УНР. Але запізно - в Києві вже відбувся державний переворот і влада перейшла до рук гетьмана Павла Скоропадського.
Після падіння Центральної Ради Грушевський перебував деякий час у Кам’янці-Подільському, де редагував газету «Голос Поділля», пізніше — у Празі, Відні, Женеві.
У 1923 р. був обраний академіком ВУАН. У березні 1924 року із сім’єю приїжджає до Києва. Через шість років його обирають дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924-1931 рр. очолював історичні установи ВУАН.
З 1931 р. змушений був жити в Москві. У січні 1934 року Володимир Затонський виступив на сесії ВУАН, зробивши основний акцент на критиці академіка Грушевського. Близькість до російських кадетів, орієнтація на німецький імперіалізм у боротьбі з «навалою більшовизму», звинувачення у дворушництві, сумнівність наукової порядності — далеко не повний перелік «грiхiв», які посипалися на вченого.
Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Втрутилися хірурги. Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було некваліфіковане. Грушевський помер.
Наступного дня газета «Вісті» від Ради Народних Комісарів УСРР вмістила повідомлення про смерть. У постанові Раднаркому зазначалося: «Зважаючи на особливі наукові заслуги перед Радянською Соціалістичною Республікою академіка Грушевського М.С., Рада Народних Комісарів УСРР постановила: Поховати академіка Грушевського М.С. в столиці України — Києві. Похорон взяти на рахунок держави. Для організації похорону утворити урядову комісію в такому складі: тт. Порайко (голова), Богомолець, Палладін, Корчак-Чепурківський. Призначити сім’ї академіка Грушевського М.С. персональну пенсію 500 крб. на місяць».
Джерело - Вікіпедіа.