Галерея проспекту Свободи

Основна вулиця: проспект Свободи
Площі: Підкови, Міцкевича
Пам'ятники: Т.Шевченку, А.Міцкевичу
Оперний театр, стометрівка

Перейти до фотографій галереї

Проспект Свободи — центральна вулиця Львова, одна з найкрасивіших і престижніших в місті, епіцентр ділового і культурного життя. В архітектурі проспекту Свободи переплелись риси сецесії і еклектики, що живиться історичними стилями класицизму, неоренесансу і бароко. Загальна довжина проспекту складає близько 350 метрів. З південної сторони він обмежений площею Міцкевича, а з північної сторони — вулицею Городоцькою, за якою проспект Свободи переходить в проспект Вячеслава Чорновола (бувша вул.700-річчя Львова.

Назва проспекту

Зміна політичної обстановки у Львові знаходила своє відображення у зміні назви його головної вулиці. З кінця XVIII століття проспект мав назву Нижні Вали, з 1855 року його непарна сторона називалась Карла Людвіга нижня, парна — Карла Людвіга верхня, з 1871 непарна сторона — Карла Людвіга, а парна — Гетманська. В 1919 непарна сторона, що носила ім'я австрійського ерцгерцога була перейменована польською владою на вулицю Легіонів. Однак у міській польській говірці обидві частини проспекту до того часу уже отримали усталене ім'я — Гетьманські Вали (Wały Hetmańskie). В 1940 році радянська окупаційна влада перейменувала бульвар на вулицю 1-ого Травня. Німецька окупаційна влада знову розділила проспект на дві сторони, парна сторона стала називатися Опернштрассе (Opernstrasse), непарна — Музеумштрассе (Museumstrasse); в 1942 вони були об'єднані і отримали назву Адольф Гітлер плац (Adolf Hitler platz). В 1944 на короткий час повернулись назви обидвох частин бульвару — вулиці Легіонів і Гетьманська. З 1945 — знову 1-го Травня. З 1959 — проспект Леніна, і, накінець, з 1990 року — проспект Свободи.

Історія проспекту

Після приєднання Галицької Руси в 1772 році до Австрії почали розбиратися львівські укріплення, які до того часу перебували в плачевному стані. В результаті ліквідації західної лінії укріплень утворилися теперішні площі Міцкевича і святого Духа, а також парна сторона проспекту Свободи. Західна частина львівських міських укріплень складалася з Високої стіни (на якій стояли вежі різників, ковалів і слюсарів, торговців, пекарів), Нижнього Замку (з шляхетською і кутовою вежами) і Нижнього валу з артилерійськими бастіонами Фарським, Гетьманським і Міським).

У свою чергу, парна сторона проспекту утворена з лівого берегу Полтви, який до ліквідації укріплень був болотистою місцевістю, на якій стояли де-не-де невеликі будиночки жителів передмістя і лепрозорій.
На території, де сьогодні встановлено пам'ятник Шевченкові в XVII—XVIII століттях споруджували невеликі тимчасові театри. В 1787 році в костелі Святого Хреста, спочатку розташованому на місці нинішнього Національного музею, був відкритий перший стаціонарний львівський театр.

Формування проспекту Свободи, фактично другого (Після площі Ринок) історичного центру Львова почалося в 1780-і роки. До 1800 року вальні укріплення були переплановані, і сформувався бульвар (Нижні Вали, Untere Wallgasse) з рядами тополь і пішохідною алеєю вздовж Полтви. Вже з початку XIX століття прогулянки по бульвару стали модними, на ньому з'являються кіоски.

27 січня 1836 в будівлі дирекції львівської поліції, яка знаходилася на місці сучасного «Гранд-готелю» народився австрійський письменник Леопольд фон Захер-Мазох (від його прізвища утворено поняття мазохізм). Захер-Мазох народився в службовій квартирі свого батька Леопольда Захера, який очолював у той час львівську поліцію.

З 1858 року Нижні Вали почали освітлюватися газовими ліхтарями замість масляних. В 1887-1888 інженер Вацлав Ібіанський перекрив Полтву бетонними зведеннями в районі бульвару, а нові насадження дерев і квітів розробив проектувальник Стрийського парку Арнольд Рерінг. Уздовж непарної сторони бульвару в 1888 році були прокладені лінії кінного трамваю, а у вересні 1893 року - лінії електротрамваю.

Бульвар, що значно розширився, став місцем рандеву і «чорної біржі». Вечорами біля пам'ятника Михайлу Архангелу збиралися комерсанти, в основному євреї, чекаючи телеграм з Відня: навпроти пам'ятника в будівлі Галицького кредитної спілки (нині Музей етнографії) розміщувався телеграф; саме це місце колишньої «чорної біржі» з кінця 1990-х стали називати «клумбою», місцем зустрічей громадян націонал-патріотичної і націоналістичної орієнтації.

Разом з Марійською площею (нині пл. Міцкевича) і вул. Академічною (просп. Шевченка) Гетьманські Вали утворили єдину пішохідну, прогулянкову зону - так звані Корзо. З кінця XIX століття бульвар забудовується будівлями готелів, банків, прибуткових будинків, на ньому з'являються модні магазини.

Завершення будівництва Міського театру (нині - Оперний театр) в 1900 році стало важливим акцентом просторової композиції проспекту, перспективний вигляд на новий театр став одним з найпривабливіших у львівському урбаністичному ландшафті.

В 1901 році було влаштовано електричне освітлення бульвару. В міжвоєнний період суспільне значення проспекту підкреслювалося проведенням різноманітних масових акцій.

В 1941, під час німецької окупації, міське будівельне управління розробило план перепланування бульвару в Адольф Гітлер ринг з тріумфальною аркою в центрі і пам'ятником фюреру.

В Післявоєнний період посилилося суспільне і транспортне значення проспекту. В 1951 році було ухвалено рішення припинити трамвайний рух по проспекту. Прокладка вулиці 700-річчя Львова (нині просп. Чорновола) різко збільшила автомобільний потік. Як і в австрійсько-польський час люди продовжували неформально збиратися на бульварі - «чорна біржа» перетворилася на футбольну. З перемогою львівської футбольної команди «Карпати» на Кубку СРСР (1969) пов'язані єдині неорганізовані демонстрації на бульварі в часи, що передували перебудові.

Сучасність
Сьогодні проспект Свободі - це найелегантніша і найпрестижніша вулиця Львова, перші поверхи більшості будівель зайняті банками, дорогими магазинами, кафе, ресторанами, гральними клубами і казино. В той же час в багатьох будівлях вище другого поверху як і раніше знаходяться житлові квартири.

З кінця 1980-х проспект став місцем збору стихійних політклубів, так званої «клумби» (збиралися біля клумби навпроти Музею етнографії), мітингів і демонстрацій. З 1991 року на проспекті Свободі, на площі перед Оперним театром перед пам'ятником Тарасові Шевченку, проводяться також концерти й інші святкові акції, зокрема, до святкування Дня міста активно проводилися реставрація і ремонт історичних будівель, реконструйована одна з середньовічних оборонних башт - башта цеху торговців, в якій розташований ресторан.

Посередині проспекту від Оперного театру до площі Міцкевича прокладена широка центральна алея завдовжки більше 300 метрів (нині в народі вона має назву «стометрівка»), в святкові дні заповнена львів'янами і туристами. Тут же, на алеї, збираються любителі шахів і доміно. Біля гранітних парапетів біля підніжжя пам'ятника Т.Шевченкові підлітки люблять кататися на роликах, а закохані призначають побачення.

Взято з Вікіпедіа.