Польський замок

Польський король Казимир, опанувавши Львовом, почав на цій горі ставити оборонний замок. Необхідність перенести укріплення з Княжої гори на інше місце була викликана, можливо, двома причинами: перша - з поширенням пороху змінилися способи оборони й треба було для замку знайти місце недоступніше; друга - Казимир рівночасно будував нове місто при замку і хотів мати для нього оборонну твердиню. Будову замку розпочато, за переказами, 1362 р. Замок будувався довгий час і пізніше зазнав не раз різних змін і перебудов. Замок називали Високим від його високого положення і для відрізнення від другого замку в місті, що звався Низьким (де тепер Скарбківський театр - театр ім. М. Заньковецької).
Доїзд до замку ішов стрімкою доріжкою, що починалася від теперішньої вул. Синівських (Ужгородська) і йшла під теперішній копець (пагорб), нині нема з неї майже сліду. На місці, де є домик сторожа під копцем, була перша замкова брама; це була чотирикутна будова, вкрита дахом, з подвійними воротами, дубовими, окованими залізними скоблями. Перед брамою був звідний міст, що вів через рів. За брамою був менший пригородок, подвір'я для в'їзду, завдовжки 40 м, обведене муром; з цього муру невелика частина залишилася й вказує, як виглядали тодішні укріплення. Направо через другу браму, сильно укріплену, ішов перехід до великого пригородка.

Він був заввишки 120 м, завширшки 23 м. Тут були склади дерева, сіна, соломи й тут тримали худобу. Пригородок був оточений з трьох сторін мурами, з четвертої, східної, лучив зменшим пригородком, також з мурами. При вступі до цього пригородка був рів зі звідним мостом, за ним великий житловий будинок із сіньми до переїзду. У цім будинку в партері були дві комори на запаси збіжжя, муки, хліба, соленого м'яса та інших харчів, під ними глибокі пивниці, почасти ковані у скалі. Дерев'яні сходи вели на перший і другий поверхи; тут були також комори для зброї і кімнати, що служили в'язницею за легші провини, в одній кімнатці була капличка. Внутрішня обстанова складалася з простих широких лав при стінах. На кожнім поверсі вздовж будинку ішов дерев'яний ґанок для сторожі. Серед пригородка стояли три домики: один для бургграфа, управителя замку, другий для «драбів», тобто сторожі, третій - «чорний» - з кухнею і пекарнею. Посередині була глибока криниця, кована у скалі, з котрої тягли воду відрами колом на ланцюгах; але ця криниця опісля завалилася, й воду треба було довозити з долу. Мури обох пригородків мали стрільниці для стрільби. На рогах і в деяких інших місцях були башти або вежі на три й чотири поверхи. Всіх веж було шість. Вежі служили і для оборони, і в'язницями для «своєвільних людей». Від сходу одна вежа звалася «шляхетська», де сиділа шляхта, друга - «гультяйська», для всіх інших злочинців. На вежах і мурах відбували сторожу замкові «драби» вдень і вночі: в часі небезпеки кликали на тривогу й смоляними бочками освітлювали темноту. До оборони замку служили гармати, гаківниці і рушниці.
В замку як в'язні перебували в 1410 р. німецькі рицарі-хрестоносці, що потрапили у полон під Грюнвальдом. У 1559 р. була тут замкнена славна княгиня Гальшка з Острога, донька князя Іллі Острозького, що по батькові дістала величезну спадщину. Мати княжни вибрала їй мужа в особі князя Симеона Слуцького. Не бажаючи віддати доньки воєводі Луці з Гурки, що з нею підступно взяв шлюб, замкнулася з донькою в монастирі домініканів. Князь, перебраний за старця, дістався потайно до монастиря, але воєвода уладив його облогу. Врешті перетято рури, якими йшла вода до домініканів, і монастир мусив піддатися. Остаточно обі сторони вирішили, що Гальшка буде задержена «в секвестрі» у Високім Замку аж до рішення короля. Львівський староста приїхав за княжною і перевіз її на замок, на знак почесті стоячи на ступні карети. Але Гальшка була непотішена, сиділа на ліжку лицем до стіни і не хотіла нічого їсти. Король вирішив справу так, що княжна має вертатися до чоловіка. Староста віддав її Гурці, і хоч Гальшка не хотіла сідати до повозу і заливалася слізьми, мусила покоритися...

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.