Мандрівки

Ринок пам'ятний для нас ще тим, що наше міщанство вело уперту боротьбу за дозвіл вести туди православні похорони і процесії. Вже 1521 р. православні жалілися королеві, що місто не дозволяє переходити через Ринок священикам з святими дарами і вести туди похорони. Король вирішив справу так, що похорони і священики можуть іти через Ринок, але без співу і без запалених свічок... Пізніше наші міщани зросли в силі і не дотримували заборони. Через Ринок ішли похорони зі співами за місто до св. Онуфрія, ішли процесії на Йордан, ішли діти у квітну суботу з «багнятами» і зі співом «Осанна во вишних».

Львівська ратуша має широку і різнорідну історію. Як каже переказ, першу будову поставив тут князь Володислав Опольський, що в 1372-1378 рр. заряджував Галичиною як васал угорського короля з титулом володаря Русі. Перша згадка в актах про ратушу є з 1381 р. Будинок був, мабуть, мурований, вежа довгі часи була дерев'яною. Ратушу перебудовано в 1491 р., потім вежа горіла двічі, 1527 і 1571 рр.; була перебудована 1619 р.; так само й інші частини ратуші змінювалися і розширювалися протягом століть. На початку XIX ст. стара ратуша складалася з кількох будинків, фронтом обернених до полудня. Середній будинок був найстарший, своїми основами сягав до початків міста; направо і наліво були пізніші прибудови. Головний вхід був у лівім крилі. Вели до нього широкі сходи і нівколиста брама, оперта на сталевих стовпах; за нею був передсінок і сіни, з яких ішли кам'яні сходи на поверхи. Найбільш величавою салею будинку була кімната «панів» або «консулярна». Тут збиралася міська рада. До ради належали найбагатші міщани, «патриціят» міста, самі католики, німці і поляки. Вони правили містом без огляду на опір біднішого населення. Ставропігійське братство від імені української громади довгі роки вело процес з містом, щоби українців допущено до ради. Аж в кінці 1745 р. процес закінчився щасливо і до міської ради увійшов перший українець Юрій Коцій.
Радна кімната славилася багатством: були тут дорога збірка східних килимів, дорогоцінні свічники, годинники, образи, карти частин світу, великий герб Львова та ін. Рада приймала тут гостей і посольства. Були тут також посли Богдана Хмельницького: 1648 р. Захарій Хмельницький, свояк гетьмана, і 1655 р. Тетеря та Лесницький. Побіч радної кімнати була скарбівниця, де переховувано привілеї міста і різні дорогоцінності – міські і приватних осіб. На поверсі над радною салею була саля лавничого суду, де висів старовинний образ «страшного суду». Дальше містилися кімнати різних міських канцелярій. Окремо була кімната колегії сорока мужів, яка постала 1577 р. До неї належали представники ремісництва, біднішого міщанства, також і делегати «руської нації». Українські представники не раз у гірких словах картали міську раду за її самолюбство і несправедливість супроти бідного населення.

З інших споминів про Високий Замок треба пригадати, що на площі під копцем відбувалися деколи українські віча й фестини. Особливо голосне було одне політичне віче в 1898 р., на якому вели між собою боротьбу українці з москвофілами, роз'ярення дійшло до того, що політичні противники скидали себе по сточищах гори...

Замок стояв на такім недоступнім місці, що вороги рідко коли пробували його добувати. Перший раз Високий Замок здобув 1648 р. Максим Кривоніс.

Жовківське передмістя з часом посунулося за Полтву. Широку рівнину над Полтвою називали здавна Болонями або Лугами; там були пасовиська, з яких рівно користали мешканці міста й передмістя. Частина лугу називалася Чарачениця.
В новіших часах Жовківське передмістя було відоме городництвом. На початку XIX ст. при теперішній вул. Зборовських (Донецькій) були великі городницькі заклади німців Шнайдера й Гайслера, котрі не мали ще ніякої конкуренції й робили на квітах великі маєтки, але у другім поколінню їх доми підупали. При Замарстинівській вулиці були теж городники, зокрема Штінцінг, які знову продукували ярину.

До сходу Княжа Гора опадає до тераси на Замковій вулиці. Тут була нижча частина міста, її призначено на оселі людності, укріплення складалися також із валів і частоколів і оточували гору півколом та опадали десь до теперішньої Жовківської вулиці (Б. Хмельницького). Як виглядали ці укріплення, не знаємо нічого певного. В 1900 р. віднайдено під час земляних робіт підземний хідник завширшки й заввишки півтора метра, що веде від Княжої Гори поперек через вул. Татарську й Жовківську і виходить на вул. Бальонову (Гайдамацьку). З яких часів цей перехід — цього не знаємо.