Мандрівки

Академічна вулиця звалася колись Гарбарською, потім Свято-Іванською від згаданої фігури св. Івана. По обох сторонах її над рікою росли високі волоські тополі. Із замітніших будов треба згадати лазню св. Анни, що була вже 1810 р. Початок їй дало джерело, в якому відкрито залізо і вуглевий квас. Лазнички були у партеровому домику, у глибині подвір'я. На місці теперішнього готелю Жоржа був готель «De la Russie» з двома в'їздовими брамами від Марійської площі і широким городом від вул. Хоружчини. В сусідстві був заїзд «Під тигром», дуже дешевий, сюди часто заїздили наші священики. Марійська площа від 1843 р. звалася площею Фердинанда, в честь архікнязя-губернатора.

На захід від середмістя за Полтвою, Академічною вулицею (пр. Шевченка) і Гетьманськими валами (пр. Свободи) в давніх часах були багнища й мочари. Ще коло 1780 р. на вулиці Карла Людвика (Легіонів – пр. Свободи, непарні числа), як згадує один із львів'ян, «нічого іншого не було, тільки багна й трясовища; кілька домиків, розкинених тут і там при вулиці Єзуїтській (тепер Ягайлонська – акад. В.Гнатюка), два домики при вул. Сикстуській (Дорошенка), а як ціла Широка вулиця (теп. Коперника), все місце було болотнисте, самі мочари, трясовища, зарослі тростиною,— там на качки славно польовано». В околиці Академічної площі (початок вул. Саксаганського і пр.

Стрийський парк засновано в 1879 р. Ця околиця в давніх часах складалася з піщаних надм (дюн) і крутих ярів та долинок. В нижчій частині, від теперішнього пам'ятника Кілінському до вулиць Стрийської, Домбровського (І. Рутковича) й Пулавського (Паркова), був колись цвинтар, закритий 1823 р. Жодного сліду з нього тепер не зосталося. В горішній частині був австрійський форт. Парк поширено й прикрашено з нагоди крайової виставки 1894 р. В парку засаджено різноманітні дерева: червоні й яворові клени, каштани, вільхи, берези, буки, дуби, платани, акації, липи, сосни різних родів, смереки, ялівець, тис, модрину, американські сосни й різні кущі.

Вулицею Зибликевича й Дверніцького (І. Свєнціцького) доходимо до Залізної Води, над ставком, який творить притока Сороки. Залізна Вода стала місцем прогульок від 1830-х рр. Львів'яни мандрували туди не раз раненько із дітьми й харчами, клалися таборами по полянах у лісі й верталися пізнім вечором до міста. Гостей притягала також купіль у ставку Камінського, ну й корчемна, що тут стояла. Короткий час був тут літній німецький театр Франца Краттера.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Від Зеленої вулиці до вул. Яблоновських (Руставелі) тягнуться високі горби. В часах облоги Хмельницького 1648 р. була тут Вовча гора, яку зайняли українські війська. І з цієї сторони через Зелену вулицю йшов перший наступ на місто, під Галицьку браму. Пізніше згадується гола гора, звана «Скалкою»; нині тільки вуличка «На Скалці» (Скельна – бічна Яблоновських) пригадує це ім'я. Ці околиці належали до міста, під назвою Темричівського лану; місто наймало землі чиншівникам, і тут було багато городів, передміських домиків і пасік. У 1672 р. під час турецької облоги Львова стояв тут султанський мостівничий табір під проводом волоського воєводи Кантакузена: волохи висипали тут шанці й звідси обстрілювали місто. Скалка через те опустіла. В 1695 р. стояв тут табором польський великий гетьман Станіслав Яблоновський, опісля він загорнув собі ці землі й поставив тут величаву палату, заложив англійський парк і засадив вісім чотирикутників лип. Тут відбувалися магнатські забави й з'їзди. В 1792 р. хорват Моранович запускав звідси перший бальон (повітряну кулю). У 1795-1799 рр. був тут літній театр. 1822 р. військо купило палату з садами, й з того часу є тут казарми. 9 вересня 1848 р.

Потоки Полтви розливалися широко й над ними творилися мочари. Теперішня вул. Кохановського (Левицького) була багниста і в середній частині незамешкана. Називано її «Рурами» або «На рурах» від водопроводу, що йде нею від Погулянки. На початку цеї вулиці замітні доми з «крученими стовпами», що надали ім'я цьому місцю; є вони досі: з одної сторони — старі, з другої — дороблені. При кінці вулиці «На рурах» за ставком Шуманівкою (біля Академії ветеринарії – тепер Зооветеринарний інститут) домики ставали густіші й була тут славна колись реставрація Макольондри з городом. Сюди вела дорога на Погулянку.

Галицькі передміщани були люди завзяті й не раз вели спори з містом, найбільше за податки, які треба було платити на міські потреби, й за шарварки для поправи доріг та валів. Найболючішим для передмістя було те, що воно не мало ніяких укріплень і в часі війни падало все жертвою ворога. На початку XVII ст. передміщани підняли сміливу думку обвести своє передмістя укріпленнями. Король Жигмонт III прийняв цю думку прихильно, й королівський інженер Аврелій Пассаротті виробив план фортифікаційної лінії. Вона мала починатися від Вовчої гори (мабуть, теперішня Стрільниця) і вести через Личаків, Рури (вул.

Парохіяльна церква Богоявления Господнього згадується вперше 1386 р. Вона стояла на місці, де вулиця Фредра сходиться з вулицею Баторія, на грунтах, що були між двома потоками, Пасікою й Сорокою. Було при ній братство, що дістало статут 1591 р. Подібно як на інші церкви, так само й на церкву Богоявления напав і замкнув її 1584 р. латинський архієпископ Соліковський, щоб присилувати православних до нового календаря. Братство належало до заможніших і вело ширшу діяльність. Вже 1546 р. була при церкві школа — найстарша з відомих нам у Львові. Пізніше братство утримувало також шпиталь.

При теперішній вул. Баторія (Князя Романа), в місці, де гімназія (середня школа № 35), був монастир кармелітів взутих, заснований 1614 р. Під час облоги 1648 р. українські війська здобули цей монастир 9 жовтня; до цього причинився якийсь передміщанин-маляр, що показав догідний доступ до кляштору через доми й паркани. При обороні полягло близько 400 людей, що схоронилися в монастирі. Надгробний напис з їх могили переховується в другому монастирі кармелітів при Губернаторських валах (костел на вул. В. Винниченка). Українці пробували тоді здобути й Галицьку браму; в бою поліг Клим Лизогуб, батько відомого козацького роду з Полтавщини.