Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Пам'ятник Папі Іоану Павлу ІІ перед церквою Різдва Богородиці

Пам'ятник Папі Іоану Павлу ІІ перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові. This image was uploaded with the post Церква Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові.

Іван Павло ІІ (лат. Ioannes Paulus PP. II, польськ. Jan Paweł II, італ. Giovanni Paolo II, англ. John Paul II (мирське ім'я - Кароль Войтила, польськ. Karol Józef Wojtyła) (Вадовіце, Польща, 18 травня 1920 - Рим, 2 квітня 2005 р.) - 264-й Папа Римський, перший в історії Папа-слов'янин, по маминій лінії - українець, один із найвидатніших римських понтифіків.

Біографія
- Дитинство

Кароль Юзеф Войтила народився у містечку Вадовіце біля Кракова у родині поручника польської армії та вчительки. Він прекрасно навчався у школі. Коли Каролю виповнилося 8 років, померла його мати, а у 12 він втратив старшого брата.

У дитинстві Кароль найбільше полюбляв футбол, лещета, місцеві кремові тістечка (kremówki) та театр. Мріючи стати професійним актором, Кароль у 14 літ спробував себе у шкільному драматичному гуртку, ще в юності написав п'єсу "Король-Дух". Очолював шкільне Марійське товариство. У 14 років здійснив свою першу прощу до головної святині Польщі в місті Ченстохова.

У 1938 році Кароль прийняв Тайну Миропомазання і здобув свою середню освіту.

- Юність

1938 року Кароль вступає на філософський факультет Яґеллонського університету і разом з батьком переїздить до Кракова. Водночас продовжує акторську діяльність в експериментальній драматичній трупі "Студія 38". Цього ж навчального року стає членом студентського товариства Пресвятої Євхаристії та Милосердя.

Коли у 1939 році розпочалася Друга світова війна, Кароль Войтила, студент II курсу, змушений був залишити навчання. Він виступає у підпільному театрі й уникає ув'язнення та депортації лише завдяки праці y кам'яному кар'єрі.

- Приготування до священства

У 1940-1941 рр. працював на хімічному заводі "Сольвей". 1941 року помирає батько Кароля. Тоді ж Кароль стає студентом підпільної духовної семінарії, де розпочинає таємне приготування до священства. Його праця у "Сольвеї" та богословські студії тривали до нещасного випадку на початку 1944 року, коли він, збитий машиною, місяць пробув у лікарні.

Під час 3-го року навчання на богословському факультеті він приймає постриг і вступає до школи канторів, стає віце-прем'єром "Братньої допомоги" (цю посаду обіймав до квітня 1946 р.). 13 жовтня 1946 року кардинал Сапега висвятив К.Войтилу в сан піддиякона, а через тиждень - диякона. У листопаді той же ієрарх висвятив його на священика Римо-Католицької Церкви.

- Початок служіння

1946 року, майже відразу після рукоположення на священика, він залишає Польщу і вдосконалює свої знання на філософському факультеті Домініканського університету Angelicum у Римі. У 1947 році - здобуває ліценціат з богослов'я, навчається в університетах Фрібургу (Швейцарія) та Лувена (Бельгія). У 1948 році завершує працю над докторатом і повертається до Польщі, де виконує функції вікарія парохії села Неговіце, а потім в одній із міських парохій Кракова.

1949 року Кароль Войтила у Кракові починає працювати з університетською молоддю та медиками у парохії святого Флоріана, а у 1950-му готує свої перші публікації. 1951 року бере дворічну відпустку, щоб підготуватися до університетських викладів.

У 1953 році Войтила отримує ступінь доктора морального богослов'я на теологічному факультеті Яґеллонського університету, після чого викладає в університеті суспільну етику. Незабаром комуністична влада закриває богословський факультет, і навчання доводиться перенести до Краківської семінарії. Тоді ж Войтилі пропонують виклади в Люблінському Католицькому Університеті, де наприкінці 1956 року він очолив кафедру етики.

- Єпископ, архиєпископ і кардинал

У липні 1958 року за призначенням Папи Пія XII він стає вікарним єпископом Кракова, а з вересня - єпископом.

У жовтні 1962 року він бере участь у роботі 1-ї сесії Другого Ватиканського Cобору як один із його наймолодших учасників. У січні 1964 року під час закриття 2-ї сесії його призначають архиєпископом, митрополитом Краківським. Після завершення 3-ї сесії Собору та впродовж приготування до 4-ї (завершальної) сесії новий архиєпископ працює над документом Schema XIII, Gaudium et Spes (Про Церкву в сучасному світі). Під час роботи сесії польські єпископи опублікували свій лист до німецьких єпископів про примирення зі словами: "Пробачаємо і просимо пробачення".

Одним із перших кроків архиєпископ Войтила було рішення перенести ікону Божої Матері з Ченстохови до своєї єпархії, де протягом року вона виставлялася для поклоніння у 120 парафіях за незмінної присутности архиєпископа, якого 26 червня 1967 р. піднесли до гідности кардинала.

Кардинал Войтила активно подорожує: відвідує польські спільноти різних країн, зібрання, євхаристійні конгреси, помісні синоди; читає лекції, виголошує промови на наукових зібраннях; бере участь у роботі правлячих синодів, які відтепер відбуваються у Римі щоп'ять років з метою розвитку і впровадження декретів Другого Ватиканського Собору. Небагато кардиналів набули стільки міжнародного досвіду за такий короткий проміжок часу.

16 жовтня 1978 року (після смерті папи Павла VІ і короткого правління папи Івана Павла І) кардинала Кароля Юзефа Войтилу обрано 264-им Папою Римським під іменем Івана Павла ІІ.

- Початок Понтифікату

Вперше з 1523 року (понтифікат Адріана VI) на Апостольський престол піднявся не італієць, а іноземець. Особливе значення обранню Войтили надавав той факт, що новий понтифік походив зі соціалістичної країни.

58-літній Папа, який був у прекрасній фізичній формі, одразу ж зарекомендував себе як глава Церкви, сповнений свіжих ідей і нових задумів. Незабаром стало очевидним, що він поєднує традиційний релігійний консерватизм з безпрецедентними рішеннями та вчинками.

Коли Кароля Войтилу обрали Папою, Церква перебувала у дуже важкому стані. У XX столітті відбулися величезні зміни на суспільному, політичному, економічному і технологічному рівнях. Усі вони зачепили і Церкву. Папа Іван XXIII, скликаючи II Ватиканський Собор, сподівався "осучаснити" Церкву, але цей процес виявився дуже складним і повільним.

На початку 1960-х років з'явилося багато нових тенденцій, що розвинулися впродовж 1970-х: використання та зловживання засобами масової інформації, матеріалізм і споживацтво, сексуальна революція та рухи проти приросту населення, проникнення комунізму в політичні і суспільні структури та утвердження секуляризму як панівної ідеології розвиненого світу.

Іван Павло II, будучи Архиєпископом Кракова, переконався на власному досвіді у складності втілення в життя постанов II Ватиканського Собору.

Тому його понтифікат був позначений двома визначальними рисами: велика кількість опублікованих праць та постійні подорожі, протягом яких Святіший Отець відвідав із пастирським візитом майже усі країни, де є католики.

Іван Павло II та його курія написали стільки праць, які за кількістю і якістю дорівнюють працям таких великих богословів, як Святий Тома Аквінський. Самих лише енциклік Іоанн Павло II видав 14. До найвідоміших належать: Redemptor hominis (1979), Dives in misericordia (1980), Laborem exercens (1981), Slavorum apostoli (1985), Dominum et vivificantem (1986), Sollicitudo rei socialis (1987).

- Замах на Папу

Активна діяльність Івана Павла II не всім була до вподоби. 13 травня 1981 року член турецького ультранаціоналістичного угруповання Мехмет Алі Аґджа на площі Святого Петра стріляв у Папу, важко поранивши його. Проте куля пройшла в кількох міліметрах від життево важливих органів.

Існує багато свідчень того, що за Аґджею стояли болгарські та радянські спецслужби.

- Падіння Радянської імперії

Обрання Папою людини з комуністичної держави сприяло прискоренню процесів розпаду Радянської імперії, визволення країн Східної та Центральної Європи і повернення релігійної свободи на всій пострадянській території.

Уже після трьох місяців обрання Іван Павло II приймав у себе з візитом міністра закордонних справ Радянського Союзу А.Громика. Ця зустріч започаткувала низку контактів, які врешті допровадили до зустрічі з Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим, що відбулася у Ватикані 1 грудня 1989 року. Це була перша (й остання) в історії зустріч глави Ватикану з найвищим комуністичним достойником.

- Екуменічні відносини

Папа зі Сходу був особливо добре підготований до діалогу з ієрархами інших Церков. Дипломатичні контакти, постійні звертання в посланнях, Апостольські листи і дружні жести сприяли новій довірі та тісним контактам, яких не знали вже століттями.

Константинопольський Патріарх Димитрій відвідав Рим у грудні 1987 року, а 1988 року делегація Ватикану відвідала Москву, де взяла участь у святкуванні Тисячоліття Хрещення Київської Руси.

У травні 1995 року опубліковано Апостольський лист про Східні Церкви "Світло Сходу", і того ж місяця вийшла енцикліка "Щоб усі були одно". У червні Рим відвідав наступник Димитрія, Константинопольський Патріарх Варфоломій I, тоді ж підписано спільну заяву. Через півтора року Католикос Вірменії Ґареґін також прибув до Риму для підписання спільної заяви. Після цих зустрічей з'ясувалося, що не існує доктрини, яка б розділяла Схід і Захід.

Іван Павло II доклав чимало зусиль, щоби покращити відносини із Протестантськими Церквами. Делегації лютеран побували в Римі. 1981 року англіканський Архиєпископ Кентербері Роберт Рунсі відвідав Папу, а в 1989 році підписано спільну заяву. Його наступник Джордж Кері обрав той же шлях, завдяки чому було підписано наступну спільну заяву.

У квітні 1986 року було налагоджено зв'язки з нехристиянськими релігіями. Відвідав єврейську громаду в Римі, Іван Павло II став першим новочасним Папою, який молився в синагозі.

- Останні роки Понтифікату

У червні 2001 р. Іван Павло II відвідав Україну.

26-річний понтифікат Івана Павла II став 3-м за тривалістю в історії Католицької Церкви після правління Святого Петра і блаженного Пія IX. За цей час понтифік відбув 250 пастирських поїздок, у тому числі 104 закордонні подорожі, подолавши шлях, який більш ніж втричі перевищує відстань від Землі до Місяця.

У ході цих вояжів він відвідав 1022 міста на всіх континентах і провів за межами Ватикану в цілому понад 822 доби. Ці цифри треба розглядати в контексті того, що перша закордонна подорож Папи в історії церкви взагалі відбулася тільки в середині XX століття, і зробив її Павло VI. Нездійсненою мрією Івана Павла II так і залишилася поїздка до Росії.

Ще один рекорд, встановлений Папою, пов’язаний з кількістю віруючих і паломників, до яких він безпосередньо звернувся за роки свого понтификата. Тільки у ході загальних аудієнцій у нього побували близько 17 мільйонів людей.

Понтифік незмінно привертав пильну увагу ЗМІ. В середньому на рік у світі виходило близько 200 книг, присвячених його персоні. Особливий інтерес був прикований до фігури Івана Павла II в перші роки його понтификата, коли він піддавав різкій публічній критиці всі види тоталітаризму і особливо часто - комунізм.

2 квітня 2005 р. Іван Павло II помер від септичного шоку та серцево-судинного колапсу. Про це говориться у свідоцтві про смерть, підписаній доктором Ренато Буццонетті, главою Дирекції охорони здоров’я та гігієни Держави Ватикан.

Папа Римський Іван Павло ІІ пішов у засвіти за 7 хвилин до вечірньої молитви, яка за ватиканським порядком денним припадає на 22.45. Перебуваючи у свідомості, він, як стверджують люди з його найближчого оточення, зробив спробу зробити прощальний жест у бік площі Святого Петра, де чували десятки тисяч вірних.

Іван Павло II є автором понад 120 філософських і богословських робіт, 5 книг, остання з яких, «Пам’ять і ідентичність», вийшла у світ напередодні його останньої госпіталізації 23 лютого 2005 року. Але головним папським "бестселером" стала книга «Переступити поріг надії» (1995), видана майже в 20 мільйонах примірників. Крім того, Іван Павло II є автором п'єс "Золотих справ майстри", "Брат нашого Бога", "Фатальна звістка", поем і віршів.

Іван Павло II добре володів 6 мовами, хоча свої звернення до вірних проголошував і багатьма іншими, зокрема українською.

Матеріал взято з Вікіпедіа.

igratnadengi.org