Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Історичний тлумачний словник

В історичному тлумачному словнику зібрані пояснення до історичних документів, матеріалів і мандрівок.

Є (1) | А (4) | Б (8) | В (7) | Г (8) | Д (7) | Е (1) | Ж (2) | З (5) | Й (2) | К (15) | Л (15) | М (6) | Н (7) | О (2) | П (9) | Р (8) | С (19) | Т (5) | У (6) | Ф (1) | Х (2) | Ч (2) | Ш (9) | Щ (1) | Ю (2) | Я (1)

Константинопольський патріарх (1572 — 1579, 1580—1584, 1589 — 1595). 1589 р. був змушений погодитися на заснування Московського патріархату. В 1588—1589 рр. двічі відвідав українські, білоруські землі, де провів низку реформ, усунув митрополита київського Онисифора Дівочку, а поставив на митрополичий престол М. Рогозу, надав широких прав і підтвердив Ставропігію Віденському і Львівському братствам, призначив луцького єпископа К. Терлецького патріаршим екзархом.

Одностайне схвалення вигуками і оплесками тієї чи іншої пропозиції без голосування.

(1766—1820) — правник-адвокат. З 1797 р. — професор канонічного права у Львівському університеті, автор праці «Право канонное» (існує в рукописі). Брат митрополита Антона Ангеловича (1756—1814).

Син Юрія Львовича, разом з братом Львом Юрійовичем (Львом II) князював у Галицько-Волинському князівстві приблизно з 1308 і по 1323 рр.

Літургічна скатерть із зашитими мощами святих, багато оздоблена традиційним живописом.

(бл. 1740—1803) — живописець, портретист. У 1766 р. вчився в Римі. Писав твори на релігійні теми для львівських церков, очолював львівський малярський цех. Низка портретів зберігається в музеях Львова (портрет К. Дейми, 1782 та ін.).

(1736—1798) — церковний діяч, священик. З 1779 р.— єпископ, перший владика у Львові зі світського духовенства. Відомий поширенням початкових шкіл в єпархії.

(1530—1607) — львівський єпископ (1569—1607), оборонець православної церкви. Підписав документи про запровадження унії, але на Берестейському соборі (1596) став на бік поборника православ'я князя К. Острозького і на цій позиції залишався до смерті, ставши екзархом царгородського (константинопольського) патріарха. Заснував друкарню в Стрятині. Помер в Уневі.

Традиційно зустрічається твердження, що будинок належав Бартоломео Бандінеллі. Але, за дослідженнями В. Вуйцика вважається, що ця будівля належала його внукові, Роберто Бандінеллі.

Визначний львівський архітектор італійського походження, почав будувати Успенську церкву, збудував вежу Корнякта (1572—1578) та будинок Корнякта.

(1850—1883) — громадський діяч, публіцист і літератор, один із членів-засновників товариств «Просвіта» (1868) і «Рідна школа», співредактор, а в 1876—1880 рр.— редактор часопису «Правда». Засновник і перший редактор газети «Діло» (1880—1883). Підтримував зв'язки з М. Костомаровим, П. Кулішем, М. Драгомановим. Автор численних статей на політичні і літературні теми у «Правді», «Ділі», повістей «Скошений цвіт» (1877, псевдонім Василь Барвінок), «Сонні мари молодого питомця» (1879), «Безталанне сватання».

барбарис

Золотоординський воєначальник, учасник завойовницьких походів Батия.

скульптор кінця XVIII — першої половини XIX ст. Навчався у Віденській Академії мистецтв, з 80-х рр. XVIII ст. жив і працював у Львові. Твори: чотири фонтани на пл. Ринок з фігурами Нептуна, Діани, Амфітріти і Адоніса (1793), надгробки на Личаківському цвинтарі на могилах М. А. Понінської, Я. Печонки, Г. Товарницького, декоративне оздоблення багатьох будинків у Львові.

Члени чернечого ордену Чину св. Василія Великого (ЧСВВ). Монаше життя ведуть за правилами, укладеними св. Василієм Кесарійським бл. 362 р.

(бл. 1199—1271)— володимиро-волинський князь, брат Данила Галицького.

(1841 — 1908) — громадський діяч, педагог, журналіст і композитор. Засновник і голова «Січі» у Відні (1867), Товариства «Просвіта» у Львові (1868), співацького товариства «Торбан» та товариства «Боян» (1890), засновник і перший директор Вищого музичного інституту ім. Лисенка у Львові (1903). Редактор «Правди» (1867—1870), «Письма з «Просвіти» (1878—1879), співредактор «Діла», автор численних оповідань, повістей, споминів, сольних і хорових пісень, опери «Купало», що була вперше поставлена у Харкові 1929 р.

Одне з найбільших християнських свят - день воскресіння Ісуса Христа.

(1815 —1870) — священик, композитор. Автор багатьох композицій для чоловічих і мішаних хорів, частини до Служби Божої, «Заповіту» Т. Шевченка, пісень на слова Ю. Федьковича, музики до національного гімну «Ще не вмерла Україна» на слова П. Чубинського. Написав низку композицій до драматичних творів: «Верховинці», «Панщина», «Підгоряни» та ін.

(vota — множина від votum) — предмети, пожертвувані з нагоди видужання. Нерідко виготовлялися з дорогоцінного металу — золота, срібла у вигляді тофо органу, який був хворий (рука, нога, серце),— і прикріплювалися на ікону, до якої молилися за це видужанння.

Визначна пам'ятка давньоруського літописання XIII ст. Найстаріший його список зберігся у складі Іпатіївського літопису початку XV ст. Перша згадка про Львів міститься в тій частині літопису, яка була складена в м. Холмі при дворі галицько-волинського князя Данила Галицького. У первісному тексті літопису цей запис, як і більшість інших, не датований і вимагає відповідних хронологічних корективів (Білецький С. Т. Перша історична згадка про місто.— В кн.: Нариси історії Львова. Львів, 1956, с. 18—20).

(1763—1836) —барон, історик, галицький церковний діяч, архіпресвітер галицької капітули. Один з ініціаторів відновлення галицької митрополії (1808). Завдяки його заходам здобуто незалежне становище греко-католицької церкви від польської римо-католицької. Автор книги „Annales Ecclesiae Ruthenae" (переклад з латині, 1833).

глід

Слово «город» (град) у найстарших літописах мало значення «замок», «фортеця», «укріплена частина міста». Натомість поняття «місто» виникло на позначення торговельно-ремісничого поселення.

(1892—1915) — археолог і мистецтвознавець, співробітник музею НТШ у Львові, автор першого каталогу його археологічного відділу (1913). Праці в «Записках НТШ» про скіфські пам'ятки в Галичині та про нові археологічні знахідки (1915).

(1701 —1747) — мандрівник, дослідник архітектури, випускник Київської Академії. Протягом 24 років мандрував країнами Південної Європи і Близького Сходу, залишив опис подорожі «Странствования Василия Григоровича Барского по святьім местам Востока, 1723-1747», видані повністю у 1885—1887 рр.

(1758—1823) — церковний діяч, протоігумен Василіянського чину, професор і ректор Львівського університету.

(1866 — 1934) — історик, видатний організатор української науки, політичний діяч, публіцист.

Місто-фортеця у Волинській землі.

Данило Романович (1201—1264)—князь Галицько-Волинської землі. У другій половині 40-х рр. XIII ст. (ймовірно, 1247 р.) заснував поблизу існувавшого раніше ремісничо-землеробського поселення нове місто, яке назвав Львовом на честь свого старшого сина Льва Даниловича.

Дмитро Дядько — перемишльський боярин, близький сподвижник Юрія Тройденовича, а після його смерті «правитель і староста» Галицької землі приблизно з 1340 і по 1349 рр.

найстаріша пам'ятка майстерності львівських ремісників-ливарників. Зберігається в дзвіниці львівської церкви Юра. Розміри дзвона: висота разом з короною 85 см, нижній діаметр 71 см, вага 415 кг. Напис про відлиття дзвону розміщено в два ряди на вінці дзвона, підпис Якова Скори — косим рядком приблизно посередині плаща дзвона (див. Жолтовський П. М. Художнє лиття на Україні XIV—XVIII ст.—К., 1973, с. 6—8).

(бл. 1745—1824) — український художник. Навчався у львівського художника Ю. Радиловського та у Віденській Академії мистецтв (1775—1777). Основні роботи: намісні ікони в соборі св. Юра, розписи багатьох церков на Львівщині, оформлення інтер'єрів Успенського собору, Почаївської Лаври (1807 —1810), портрети М. Гарасевича, князя Льва та ін. Значна кількість творів зберігається у Національному музеї у Львові.

(р. народження невідомий — бл. 1384) — архітектор із Сілезії, у Львові будував Вірменський собор і церкву св. Юра (1363).

(1627—1698) — гетьман України, внук гетьмана Михайла Дорошенка. Військову і дипломатичну школу пройшов у гетьмана Б. Хмельницького, який 1657 р. призначив його прилуцьким полковником. В 1665 р. після знищення Дрозденка став гетьманом Правобережної України. Ставив собі за мету з допомогою татар звільнити Правобережжя від поляків. Після вбивства Брюховецького під час антиросійського повстання 8 червня 1668 р. Дорошенко був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра, що тривало, однак, недовго. На початку 1669 р. з допомогою І. Сірка, який перейшов на його бік, розгромив свого противника Суховія і союзних з ним татар, розпочав боротьбу проти уманського полковника М. Ханенка. 1672 р. спільно з турецьким султаном вирушив на війну проти Польщі, розгромив Ханенка і проголосив самостійну державу під протекторатом султана (Бучацький мир 5 жовтня 1672 р.). 1676 р., передав булаву І. Самойловичу і був виселений у Московщину. 1679—1682 р.— воєвода у В'ятці, а згодом жив у дарованому царем с. Ярополчі Волоколамського повіту під Москвою, де й похований.
Руїна 60—70-рр. XVII ст. на Україні стала й особистою трагедією цього визначного політичного і державного діяча, який прагнув створити незалежну Українську державу в етнографічних межах, включаючи Перемишль, Галич і Львів.

(1804 — 1889) — скульптор. Вчився у А. Шімзера. Оздобив будинки у Львові (декоративний барельєф на фронтоні будинку пр. Свободи, 8). Збереглося приблизно 18 пам'ятників-надгробків його різця на Личаківському кладовищі, а також в Тернополі, Івано-Франківську. Працював у класицистичній манері.

(1618—1663) — православний львівський єпископ (1641 — 1663). Заснував друкарню при соборі св. Юра (1646). Під час облоги Львова військом Б. Хмельницького (1648) разом із своїм братом Адамом їздив як королівський посол до козаків, а 1658 р. допомагав укласти договір з гетьманом І. Виговським у Гадячі.

(1810—1884) — мовознавець, священик-крилошанин, учитель української Академічної гімназії у Львові, автор граматики, прихильник живої мови в літературі.

(1837—1898) — архітектор. Побудував головний корпус політехнічного інституту (1873—1877), будинок Промислового музею (1874), забудував ділянку Кастелівки у Львові. Займався також проектами реставраційних робіт. Професор Львівської політехніки.

Назва дитячих садків у Галичині, на Буковині і Закарпатті.

народна назва свята Зіслання Святого Духа, друга назва — П'ятдесятниця.
Святкується на 50-й день після Великодня.

(1597—1680) — історик і поет. З 1620 р. займав різні посади при Львівському магістраті, був обраний бургомистром, мав безпосередній доступ до міського архіву. Для написання хроніки міста Львова у 1665—1672 рр. латинською мовою «Leopolis Tripiex» («Потрійний Львів») Зиморович використав чимало документів та історичних праць, що не дійшли до нас, тому «Хроніка» має джерелознавче значення. Розповідь про будівництво двох замків у Львові князем Львом Даниловичем цілком вірогідна, хоч і не позбавлена літературно-художнього домислу (Котляр М. Ф. Данило Галицький.— К., 1979, с. 156—159).

(1777—1862) —український історик реакційного напряму, архівіст, етнограф.

Патріарх антіохійський. Близько 1581 —1592 рр. відвідав слов'янський схід.

(в церковній термінології — Богоявлення) - релігійне свято хрещення Ісуса Христа. Відзначається 19 січня за новим стилем.

(1310—1370), польський король з 1333 р.

(1427—1492) — великий князь литовський (з 1440), король польський (з 1447).

(1855—1924) — педагог і освітній діяч, директор української гімназії в Тернополі (1900—1907). Автор шкільних підручників з географії, статей на педагогічні та історичні теми. Співробітник журналу «Зоря» (1886), редактор газети «Діло».

(гамаші) — теплі панчохи без підошов, що одягаються поверх взуття.

Вербна неділя - за тиждень до Великодня. У квітну суботу на квітну неділю у церкві святять лозу (вербу).

Апартаменты City of Lions посуточно квартиры во Львове от собственника. ; Эксклюзивность и неповторимость нишевой парфюмерии от лучших английских парфюмерных домов здесь. ; Рекомендуем международные шашки играть тут.