Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Галерея вулиць Виговського, Патона

Основні вулиці: Виговського, Патона, Ряшівська
Скнилівський парк, Ринок Південний, супермаркет ВАМ, Завод ЛОРТА (125-ий завод)
Інші вулиці: Кульчицької, Головатого, Скнилівська, Щирецька, Сигнівка, Полтави, Кричевського

Перейти до фотографій галереї

Виговський Іван (поч. XVII ст. — †1664) — Гетьман України у 1657–1659 рр., наступник Богдана Хмельницького, який намагався продовжити його визвольну українську справу.

Походження та рання бiографія

- Рід Виговських

Іван Виговський народився на початку XVII ст. на Київщині. Він походив з старовинної української православної шляхти, родове гніздо якої було у Вигові, що на Овруччині в Київському воєводстві. Дане відгалуження роду називалося Лучичі-Виговські, оскільки було пов'язане ще й з Лучичами. Виговські були пов'язані також з іншими родами, насамперед знаменитими Глинськими. Серед останніх досить назвати Михайла Глинського (помер у 1534 р.) — князя, котрий на початку XVI ст. підняв повстання української та білоруської шляхти проти польсько-литовської католицької експансії. Його племінниця Олена Глинська була дружиною великого князя московського Василя III й матір'ю першого московського царя Івана IV. Щоправда, в останніх генеалогічних дослідженнях заперечується зв'язок Виговських з Глинськими і висувається гіпотеза про походження роду від Болсуна (Чорногуба) або Коркошка -вихідців з орди, що потрапили в Україну у часи князя Володимира Ольгердовича або великого князя Вітовта (кінець XIV -перша третина XV ст.) й започаткували роди Болсуновських, Давидовичів-Виговських, Лучичів-Виговських та ін.

- Батько I.Виговського

Батько майбутнього гетьмана Остап (Остафій) Виговський служив у київського митрополита Петра Могили — видатного церковного і культурного діяча України та Молдавії, джерела вказують, що О. Виговський мав у своїй власності містечко Гоголів на землях сучасної Полтавщини, де, можливо, й народився майбутній генеральний писар і гетьман. Остап Виговський підтримував міцні зв'язки з Адамом Киселем, котрий активно боровся в першій половині XVII ст. проти дискримінації православної церкви. Пізніше, в роки Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. О. Виговський осяде в Києві, де стане намісником Київського замку. Він мав чотирьох дорослих синів (Іван, Данило, Костянтин, Федір) та двох дочок. Після поразки І. Виговського й ліквідації Москвою української незалежності до Сибіру було відправлено бiльшiсть його родичiв.

- Роки навчання

Про молоді літа майбутнього гетьмана майже нічого невідомо. Він дістав добру освіту, ймовірно в Києво-Братському колегіумі, чудово володів крім рідної української мови ще й церковнослов'янською, польською, латинською, непогано знав російську мову, був вмілим каліграфом. Згідно із Самійлом Величком Виговський був «вивчений вільним наукам, славився за дотепного і вправного у писарських справах». Не випадково він пізніше виступав як покровитель вище згаданого колегіуму, підкреслював своє знайомство з Феодосієм Софоновичем — ректором Києво-Могилянського колегіуму в 1653-1655 рр., ігуменом Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у 1655-1672 рр., письменником, теологом та істориком. Не було випадковістю й те, що в ході розвитку українсько-російських відносин саме Виговському на його прохання патріарх Никон надсилав книги, а також священні посудини і ризи. З листа Виговського до Никона від 22.08.1653 р. довідуємося, що останні були йому потрібні для Свято-Троцької церкви у Чигиринському монастирі, яку генеральний писар збудував своїм коштом.

- Шлюби

Приблизно наприкінці 20-х рр. ХVII ст. Виговський бере свій перший шлюб, про який майже нічого невідомо. Від нього він мав дочку Мар'яну, котра була одружена з українським православним шляхтичем Михайлом Гунашевським — автором відомого Львівського літопису, який служив у Генеральній канцелярії в роки Національно-визвольної війни, виконував дипломатичні доручення Б. Хмельницького, пізніше став київським протопопом (1657 р.), потім (у 1667-1672 рр.) - перемишльським кафедральним пресвітером. Овдовівши, Виговський взяв другий шлюб 1656 р. з Оленою Стеткевич — дочкою українсько-білоруського шляхтича, новогрудського каштелянина Богдана Стеткевича — одного з покровителів Києво-Могилянського колегіуму, фундатора Кутеїнського православного монастиря, який мав маєтності в Білорусії (Оршанський повіт). Через свого тестя Виговський увійшов у родинні зв’язки з рядом відомих українських і білоруських князівських та шляхетських родів, наприклад, з князями Соломирецькими.

- Служба у вiйську Речі Посполитої

Свою військову кар'єру Виговський розпочав «товаришем» у кварцяному війську Речі Посполитої, з якого складався кістяк польської армії. В роки правління короля Владислава IV (1632-1648 рр.) Виговський відзначився у боротьбі проти «неприятеля святого Хреста Господня», тобто — турецько-ногайсько-татарської агресії. В 1638 р. він став писарем при Яцеку Шемберкові — комісарові Речі Посполитої над Військом Запорозьким у 1638-1648 рр. Очевидно, тоді ж Виговський познайомився та увійшов у тісніші контакти з Б. Хмельницьким — тодішнім генеральним писарем Війська Запорозького. Принаймні вони зустрічалися під час переговорів на Масловому Ставу.

Виговський був спочатку ротмістром кварцяного війська і в склад авангарду карателів, очолюваного Стефаном Потоцьким, брав участь у битві на Жовтих Водах. У вирішальний момент бою біля Княжих Байраків (16 травня 1648 р.) він бився хоробро, але потрапив у полон. Тричі він тікав, але невдало, й тоді його прикували до гармати. Бранця врятував Богдан Хмельницький, котрий викупив його в хана Іслам-Прея III за коня. Тоді Виговський дав гетьману присягу вірно йому служити i додержав її.

На службi козацтву

- Особистий писар Богдана Хмельницького

Виговський став спочатку особистим писарем гетьмана та ймовірно, супроводжував Хмельницького у переможному поході 1648 р. Під час облоги Львова Б. Хмельницький послав Виговського до трансільванського князя Д'єрдя Ракоці, про що згадував сам гетьман у своєму листі від 27.11.1648 р. Завдання цієї місії полягало в укладенні союзу. Це було перше українське посольство до Трансільванії, й у подальшому справа таки дійде до союзу з нею (1656 р.). Будучи спочатку особистим писарем гетьмана, Виговський швидко здобуває авторитет і робить блискучу кар'єру. Брав останній участь й у кампанії 1649 р. Тоді він став головним поряд з гетьманом упорядником «Реєстру Війська Запорозького 1649 — початку 1650 рр.» Цей же документ згадує про Виговського вже як про генерального писаря. Новий генеральний писар виступає навіть як співавтор деяких важливих універсалів Б. Хмельницького, нерідко сам пише їх з волі гетьмана.

- Голова Генеральної канцелярії

За короткий час Виговський створив потужну та високоефективну Генеральну канцелярію. Ця установа була по суті Міністерством закордонних справ і одночасно — внутрішніх. Вона стала тим самим генератором, який згідно з волею гетьмана й ради Війська Запорозького приводив у рух численні привідні паси державної машини. Сюди надходила військово-політична інформація з усіх кінців України і зарубіжних держав, тут приймалися та звідси відправлялися численні посольства, ухвалювалися важливі рішення, котрі поруч з військовими перемогами визначали долю України. Щоб створити таку потужну державну машину й керувати нею, потрібен був величезний талант адміністратора та політика.

Уряд генерального писаря зусиллями Виговського був піднесений до другого після гетьмана, і не випадково західні джерела називають з цього моменту генеральних писарів канцлерами. Хоча склад та механізм функціонування Генеральної канцелярії й донині залишаються недостатньо вивченими, однак можна назвати тих, хто були найближчими співробітниками Виговського. Це М. Гунашевський, про якого вже говорилося, Силуян Мужиловський, шляхтич Соболь, білорус Ярмолович, П'ясецький, ймовірно, Федір Погорецький, Захар Шийкевич — майбутній генеральний писар Лівобережної Гетьманшини у 60-х і 80-90-х рр. XVII ст. Джерела вказують на те, що в Генеральній канцелярії працювали 12 шляхтичів, котрі перейшли на бік повстанців, але на ім'я називають лише одного. Залучали до виконання дипломатичних місій також іноземців, наприклад, грека Івана Мануйлова та серба Василя Данилова. Залучав Виговський до таких місій і свого батька й братів, навіть слуг та челядників.

Існують підстави вважати, що саме Виговський відіграв одну з провідних ролей у формуванні розвідки й контррозвідки України. Ще на початку 1649 р. полковник Максим Нестеренко послав до Польщі з Переяслава 2000 розвідників. Проте пізніше керування цими справами переходить до Виговського. Не випадково агентом останнього був татарський товмач великого візира Сефер Кази-аги, котрий під час сепаратних польсько-кримських переговорів під Кам'янием-Подільським у грудні 1653 р. передав генеральному писарю відомості про їхній зміст. Не випадково агентом Виговського в Стамбулі був серб Микола Маркевич, посланий писарем до Туреччини наприкінці 1653 р. Таким же агентом був і грек Теодозій Томкевич — львівський купець та міщанин, котрий, до речі, брав участь й у дипломатичних контактах уряду з урядами Речі Посполитої та Швеції (1658 р.). Отже, завдяки саме Виговському було створено широку агентурну мережу яка сповіщала гетьмана про все важливе, що діялося не тільки в Україні, але й у Польщі, Литві, Чехії, Моравії, Сілезії, Австрії, Османській імперії, Кримському ханстві, придунайських державах. Ця мережа української розвідки була настільки розвинутою, що навіть і через 25 років лунали скарги польських вельмож на те, що козаки (вже у часи Петра Дорошенка) знають про всі задуми короля. Вони пропонували «добре пошукати» агентів серед українців, що входили в оточення короля Яна ІІІ Собеського.

- Останнi роки Богдана Хмельницького

Після кампаній 1648-1649 рр. Виговський брав участь у поході 1650 р., котрий завершився взяттям столиці Молдавського князівства — Ясс. За умовами капітуляції господар Василь Лупул мав віддати свою доньку Розанду заміж за старшого сина гетьмана — Тимофія. Відзначимо, що цей шлюб було взято в 1652 р., і весільний ескорт до Молдавії очолював саме Виговський. 1651 р. він брав участь у Берестецькій битві, причому саме його з Хмельницьким насильно забрав з поля бою хан. Вирвавшись з неволі, Виговський вжив енергійних заходів для мобілізації додаткових військ, громив під Паволоччю орду, яка поверталася до Криму, обтяжена ясиром. Рішучі дії Виговського змусили ординців прискорити відновлення союзу з Україною. Він відіграв важливу роль також в організації оборони Білої Церкви, та укладенні нового мирного договору (28.11.1651 р.), що правда, тяжчого в порівнянні із Зборівським.

У 1652 р. українська армія взяла переконливий реванш над поляками за поразку під Берестечком, і в цій битві брав участь також Виговський. У 1653 р. він відіграв активну роль у переможних боях під Жванцем, але зрада хана не дала й тут можливості остаточно розгромити ворога. Це спонукало уряд України до посилення контактів з Московською державою та до укладення з нею військово-політичного союзу. Толі Виговський був одним з найпалкіших прихильників такого акту, котрий було укладено у 1654 р. Хоча російсько-український договір того року є недосконалим, незавершеним і короткотривалим, він призвів до виникнення своєрідної конфедерації двох незалежних держав. Поки договір був рівноправним, доти й успішно розвивалася боротьба проти Речі Посполитої. Досить сказати, що українська армія очистила від поляків майже всю Західну Україну. Російсько-українські війська дійшли до Любліна, Вільнюса та Риги, причому генеральний писар бере участь у Дрожипільській битві, в поході на Львів (1655), у битві під Озерною (19-22 жовтня 1656 р.).

Однак після цього Москва зрадила Україну й уклала сепаратне перемир'я з Річчю Посполитою у Вільні. Це виразно показало справжні наміри Москви, далекі від братства, та змусило Хмельницького шукати нових союзників, не загострюючи до часу відносин з царем Олексієм. Було укладено союз з Швецією, Трансільванією і Бранденбургом, внаслідок чого українські козаки брали участь разом із союзниками у взятті Варшави, Кракова, ряду інших польських міст. Річ Посполита опинилася на краю загибелі, й її хроністи з жахом згадували про літа «потопу» 1655-1657 рр. Чи варто нагадувати, що Виговський, який проводив енергійну дипломатичну діяльність, особливо, коли гетьман був тяжко хворий в останні два роки свого життя, якнайбільше прислужився до створення могутньої антипольської коаліції.

Однак фортуна відвернулася від керманичів Української держави. Погіршилася міжнародна ситуація, загострилися соціальні суперечності у середині українського суспільства. Москва дедалі менше прагнула перемоги над Польщею, намагаючись знищити незалежну Україну та перетворити її в свою колонію. У цей час помер Богдан Хмельницький (1657 р.), і це позбавило Україну загальновизнаного лідера.

Гетьманський час

- Обрання гетьманом

Хмельницький бажав передати булаву своєму єдиному ще живому сину Юркові (старший Тиміш, на якого Богдан покладав надії, загинув у Молдавську кампанію 1653 р.). З одного боку, таке рішення відповідало звичним для політичної культури того часу династичним уявленням, з другого — могло б охолодити амбіції старшини і запобігти усобицям. Формально волю гетьмана було виконано: на Чигиринській раді 1657 р. старшина поклала гетьманські обов’язки на писаря Івана Виговського, але тільки до досягнення Юрасем повноліття.

В атмосфері гострих суперечностей та посилення московського тиску гетьманом України було врешті обрано Івана Виговського (Корсунська рада 21 жовтня 1657 р.). В особі Виговського Українська держава мала досвідченого політика, вмілого адміністратора та дипломата, хороброго й талановитого воєначальника. І все ж він поступався Богдану Хмельницькому, хоча вмів гнучко проводити центристську лінію, особливо у гострих соціальних питаннях. Щоправда, і перехід булави до Виговського припав на складний час, коли міжнародне та внутрішнє становище України погіршувалося буквально на очах.

В 1658 р. гетьман зіткнувся з потужною опозицією, яка всіляко підтримувалася Москвою. Спочатку йому вдалося розгромити опозиціонерів, на чолі яких стояли полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Яків Барабаш - один з найбільших політичних авантюристів за всю історію України. Побачивши крах першої опозиції, Москва все нахабніше втручається у внутрішні справи Української держави.

- Гадяцька угода з Річчю Посполитою та вiйна з Московiєю
Польсько-литовсько-руська держава 1658 р.
Польсько-литовсько-руська держава 1658 р.

Це призводить до російсько-української війни 1658-1659 рр., яка переплелася з громадянською війною в Україні. У такій ситуації Виговський круто міняє політику. Оскільки пакт 1654 р. вже перестав фактично діяти, бо сама Москва його грубо порушила ше в 1656 р., гетьман уклав з Річчю Посполитою відомий Гадяцьку угоду 1658 р. На його підставі Україна (під назвою Велике князівство Руське) мала входити до Речі Посполитої як рівноправний член конфедерації з Короною Польською та Великим князівством Литовським.

Протидіючи викликаному союзом наступові Москви на Україну, Виговський завдав нищівної поразки стотисячній царській армії пiд проводом Трубецького 9 липня 1659 р. у битві пiд Конотопом. Втрати Трубецького були близько 40 тис. чол. російського війська і захопивши в полон близько 15 тис.

Однак Гадяцький договір швидко призвел до народного повстання проти Виговського. Союз із державою, довготривале панування якої в Україні було кілька років тому повалено, вважався народом неможливим. Та й сама Польща не мала наміру дотримуватися угоди, хоча Гадяцький договір був ратифікований сеймом Речі Посполитої. Ця битва не призвела до перемоги у війні, а в Україні піднялася нова хвиля виступів опозиції, яка зробила своїм лідером молодшого сина Богдана Хмельницького — Юрія. Хоча останній був ше зовсім молодим, але за його спиною стояли досвідчені полковники Іван Богун, Іван Сірко, Яким Сомко й ін. Війни на два фронти, та ще громадянської, Виговський не витримав і, не бажаючи подальшого кровопролиття, склав булаву. На його місце обрали Юрія Хмельницького, котрий під тиском Москви підписав Переяславський договір 27(17).10.1659 р., що перетворював Україну в автономну одиницю у складі Російської імперії, причому ця автономія постійно скорочувалася.

- Пicля зречення

Колишній гетьман відступив на Волинь, що перебувала тоді під контролем короля, й дістав з волі останнього Барське староство в Київському воєводстві, звання сенатора Речі Посполитої. Він осів у Барі на Поділлі, куди згодом вирвалася з Чигирина також дружина з малолітнім сином Остапом (нар. 1657 р.). Виговський побував у Львові, вписався до Львівського православного братства, не полишив і політику.

В цей час починається Руїна: Гетьманщина розколюється на дві частини — Правобережну та Лівобережну. Ю. Хмельницький змушений був піти у відставку й постригся в ченці, а новим гетьманом (уже тільки Правобережної України) став Павло Тетеря. Останній у цей період виступає як активний прихильник Речі Посполитої, причому дуже вороже настроєний проти Виговського. Коли Ян Казимир вдерся до Сіверської України в 1654 р., то зустрів масовий опір українців, котрі добре пам'ятали польське гноблення до 1648 р. Похід зазнав поразки, причому агресивні дії Польщі викликали протест і опір навіть правобережних козаків та їхніх вождів. Саме через це було розстріляно полковника Івана Богуна. На Правобережжі розгорталося могутнє антипольське повстання, котре було спрямоване й проти гетьмана Тетері. У відповідь той разом із своїм кумом Себастіаном Маховським та деякими іншими польськими воєначальниками (Стефан Чарнецький й ін.) жорстоко придушував народні виступи.

Коли було схоплено вождя повстання на Правобережжі Дмитра Сулимку, то деякі сліди привели до Виговського, який нібито симпатизував повстанцям ' навіть був «мотором всіх нинішніх бунтів». Тому його було заарештовано й позбавлено всіх прав та привілеїв, котрі він мав у зв'язку з сенаторським титулом. Без всякого суду і слідства, навіть без королівського відома, колишнього гетьмана було засуджено до розстрілу.

Коли 16 березня 1664 р. за ним прийшли, щоб повести на розстріл, він читав акафіст Пресвятій Богородиці. Вирок були виконано. Колишнього гетьмана та його дружину поховали, як свідчить Чернігівський літопис, у Великому Скиті, але є певні сумніви в достовірності цих свідчень пам'ятки. Доля нащадків Виговського фактично невідома. Алe у Речі Посполитій другої половини ХVII-ХVIII ст. діяли численні Виговські, деякі з яких могли бути нащадками його сині Остапа. Це були сполонізовані шляхтичі, й важко судити, чи відчували вони себе хоча б трохи патріотами Українська держави, як їхній великий предок.

- Пiдсумок

Аналізуючи взаємовідносини Хмельницького і Виговського можна дійти висновку, що гетьман та генеральний писар діяли, як правило, узгоджено, причому кожен мав свій «імідж» і проводив відповідну лінію в ході дипломатичних контактів. Виговському, звичайно, відводилася роль «буфера», провідника нібито м'якшої, ніж у Хмельницького, лінії. Це давало змогу краще виявити наміри протилежної сторони, навіть її агентуру, створювало додаткові можливості для дипломатичного маневру Б. Хмельницького.

Звичайно, не можна говорити про повну тотожність політичних позицій гетьмана й генерального писаря. Якщо перший був представником центру, то другий тяжів до поміркованих (М. Громика, Г. Гуляницький, Г. Лісницький, генеральний суддя С. Зарудний, генеральний обозний Т. Носач та ін.), котрі прагнули досягнути компромісу з Річчю Посполитою. Через це Виговського недолюблювали представники радикальної течії (М. Кривоніс, Д. Нечай, Л. Мозиря, М. Гладкий, С. Подобайло й ін.), а також московської партiї (М. Пушкар і І. Барабаш). Цi протирiччя склалi передумови для гетьманства Виговського та визначили його долю. Фактично Виговський виконав волю пiзднього Хмельницького, який помiтив порушення Переяславської ради Москвою та шукав можливостi перегляду чи розриву її. Але Виговський не мав такої харизми, завдяки якій Хмельницький перетворив чергове повстання козакiв на Визвольну вiйну України.

Джерело Вікіпедіа.

Патон Борис Євгенович (27 листопада 1918, Київ)— всесвітньовідомий вчений у галузі електрозварювання, металургії і технології металів; Президент АН України (з 1962).

Наукові дослідження присвячені процесам автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом, розробці теоретичних основ створення автоматів і напівавтоматів для дугового зварювання і зварювальних джерел живлення; умовам тривалого горіння дуги та її регулювання; проблемі керування зварювальними процесами. Вивчає системи управління з різноманітними кібернетичними приладами, працює над створенням зварювальних роботів. Велику увагу приділяє вивченню металургії зварювання, вдосконаленню існуючих і створенню нових металевих матеріалів. Очолював дослідження із застосування зварювальних джерел теплоти в спеціальних плавильних агрегатах, які увінчалися створенням нової галузі якісної металургії – спецелектрометалургії (електрошлаковий, плазмово-дуговий та електронно-променевий переплави).

Джерело Вікіпедіа.

Ряшів (пол. Rzeszow), воєводське місто у Польщі, на річці Віслок. Етнічно українське місто. Великий центр промисловості (авіадвигуни, побутова електротехніка, продукти харчування, ліки, одяг), науки (вузи) та культури (театри, музей, філармонія). Транспортний вузол, аеропорт; поблизу видобуток природного газу.

Туристичні пам'ятки: парафіяльний собор (XV, XVIII ст.), храми та монастирі ордену бернардинів, піярів (XVII, XVIII ст.), синагоги (XVII та XVIII ст.), замок (XVII ст.), палац Любомирських (XVIII ст.).

Місто з 1354.

Джерело Вікіпедіа.

Додати новий коментар

  • Допустимі HTML-теги: <a> <em> <strong> <cite> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd> <img>
  • Лінійки і параграфи розриваються автоматично.
  • You can use BBCode tags in the text. URLs will automatically be converted to links.
  • Адреси Веб-сторінок і адреси е-пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Insert Google Map macro.
  • You may insert videos with [video:URL]

Більше інформації про можливості форматування

CAPTCHA
Це питання дозволяє переконатися нам, що Ви є реальним відвідувачем сайту, і захищає сайт від спаму.
  _  __     __  ____          ____     ____ 
(_) \ \ / / |___ \ ___ |___ \ / ___|
| | \ \ / / __) | / __| __) | | | _
| | \ V / / __/ \__ \ / __/ | |_| |
|_| \_/ |_____| |___/ |_____| \____|
Уведіть код із схематично зображених символів.