Чужі оселі

Окрім українців (русинів) у місті були ще інші народи, різного походження. З Вірменії прибули до нас вірмени. Як турки завоювали їх країну, вони з Азії подалися на Крим і звідти перейшли до Львова. Тут вони були у значнім числі і в княжім місті мали аж три церкви — св. Анни, св. Якова й св. Хреста, їх головним осередком був Старий Ринок, тут вони жили ще довгі часи й затримали свої купецькі права. Вірмени мали в XV ст. біля Старого Ринку свою лазню; коло монастиря св. Якова був знову «вірменський міст».
Зі сходу прийшли також татари, що були ремісниками, знали ковальство й золотарство, торгували дрібним товаром. Торгівлю вели також караїми, жидівська секта, що прийшла з Криму; їх давній цвинтар — це т. зв. старе окопище при Клепарівській вулиці. Жиди також були у Львові з княжих часів.
Із заходу по татарськім лихоліттю стали напливати німці. Вони заводили собі по містах окремі дільниці зі своєю самоуправою, т. зв. магдебурзьким правом. За часів Льва німці мали у Львові свого війта, Бертольда Штехера, що дістав від князя різні землі. їх церквою був костел Марії Сніжної, перша римо-католицька парохія у Львові.
І в пізніші часи українці найгустіше жили на території княжого Львова. Околицю під давнім городом називали Підзамчем, ціле передмістя — Краківським (тепер Жовківське). На початку XVII ст. в парохії св. Миколая е б ковалів, 3 слюсарі, 5 мечників, 2 пекарі, 3 столярі, 10 кравців, 1 маляр і 1 золотар; в парохії св. Федора — 1 слюсар, 2 теслі, 1 столяр, 7 кравців, 6 гарбарів; в парохії Воскресіння — 1 токар, 1 кравець, 1 ткач; в парохії св. Параске-ви — 1 золотар, 2 ковалі, 1 слюсар, 1 мечник, 5 пекарів, 2 ткачі, 1 боднар, 2 теслі, 3 кравці. У великім числі жили в цих сторонах шевці-українці. В 1618 р. було їх тут 40 самих лише добрих майстрів. Поляки з міста не хотіли прийняти їх до цеху. Але наші перед-міщани порадили собі, зорганізували свій цех під опікою львівського старости, який ішов їм на руку, і відкрили свої шевські «ятки» перед Краківською брамою. Українська шевська організація стала такою небезпечною для шевців-поляків, що вони мусили просити українців про згоду. В 1641 р. складено угоду. Українці вступили до міського цеху на рівних правах з поляками — один цехмістер був з українців, один з поляків, цехова складка йшла на половину між обі сторони. Іншим ремеслам так не щастило. Цехи з міста не раз переслідували їх і карали гостро за те, що без цехового дозволу вели своє ремесло.
Наші передміщани були доволі заможні, мали свої доми й грунти, були в силі навіть будувати нові церкви. В XVII і XVIII ст. всі церкви на передмісті перебудовувалися. Ще поставлено нову церкву Різдва Богородиці й монастирі Воведення та Івана Богослова. При всіх церквах були братства, що займалися не тільки божою службою, але й організацією міщанства. При кожній церкві була бурса й школа. В XVII і XVIII ст. на Жовківськім передмісті знаємо шість наших шкіл при церквах: св. Миколая, св. Онуфрія, св. Теодора, св. Параскеви, Воскресення й Різдва Богородиці. Учили там дяки, бідніші учні жили при церкві й утримувалися з милостині громадян.
Серед українців поселилися тут і там поляки, але парохіяльний костел мали тільки один — Марії Сніжної, що зразу був німецькою парохією. В XVII ст. заложено ще монастирі місіонерів, кармелітів босих і бенедиктинок.
Жиди, що були за княжих часів, але в невеликому числі, пізніше почали зростати й врешті розмножилися так, що виперли християн цілком з головної Жовківської вулиці на краї передмістя.
З Жовківським передмістям пов'язані різні історичні події. Татарські напади в пізніших часах рідко доходили цього передмістя, бо боронили його багна над Полтвою. Перед приходом козацьких військ 1648 і 1655 рр. польська команда міста сама підпалила передмістя, щоб облягаючі не мали у ньому захисту.
Під час облоги Львова Хмельницьким 1648 р. на Тарнавці, околиці біля теперішньої Жовківської рогачки, стояв табором козацький полковник Максим Кривоніс. Хто він був з роду, не знаємо певно; одні казали, що він був чужинець, родом з Шотландії, і на Україну прийшов як мандрівний жовнір, інші подавали, що він був уродженцем Волині. Він мав під собою ватаги селянства й з ними йшов у похід проти поляків. У бою під Константиновом він був поранений і під Львовом, лежачи хворим, віддавав накази. Його полк здобув фортецю Високого Замку. Сам Кривоніс, за переказом, не вернувся вже з-під Львова, помер на Тарнавці, і десь тут його поховано, мабуть, на цвинтарі церкви Воведення Пресвятої Богородиці або Спаса.
В 1655 р. по другій облозі Львова через передмістя, попри Краківську браму, переїздив Богдан Хмельницький на чолі своїх полків. Гетьман їхав на сорокатім бахматі (рябому бойовому коні), за ним несено нову червону хоругов з бунчуком з білого конячого хвоста й з гербом гетьмана, вигаптуваним на білій китайці; друга хоругов зображала св. Михайла, що перебиває ратищем смока (змія). За гетьманом йшли козацькі полки з різнорідними прапорами, всіх було 34; на прапорах були герби різних земель України, «тільки не було білого орла нашої Польщі», як пише польський міщанин-очевидець.
У 1664 р. Краківське передмістя пережило жидівський погром. Перед тим уже часто приходило до нападів передміської черні на жидів, причому головними героями були єзуїтські студенти. Цього року в травні почався «тумульт» у місті, а потім юрба пішла на Краківське передмістя й почала грабувати жидів. Жиди пробували боронитися, озброєні шаблями, рушницями, сокирами, але юрба їх розбила й влаштувала дикий погром. Знищено багато домів, понад сто жидів було вбито.
Дня 11 лютого 1691 р. на Львів наступали татари. Гетьман Станіслав Яблоновський укріпив передмістя над тодішньою Млинівкою , головно коло т. зв. Мурованого мосту (де сходиться Замарстинівська з вулицею Короля Яна (Комунальною)), але татари вдерлися від Клепарова й почали грабувати вулиці. Головні бої з ними були в околиці теперішнього залізничного мосту на Замарстинів-ській вулиці. При відступі татари стягнули свої трупи під церкву Воскресіння й спалили її разом із сусідніми хатами. Горіли тоді також церква св. Параскеви й монастир Воведення. Був.і комічний епізод. Один жовнір взяв до неволі якогось татарського старшину, завів його до церкви св. Миколая й тут прив'язав до шнура від дзвону. Сам відбивався від татар, а полонений татарин на шнурі все дзвонив.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.