Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Історичні події

Св. Юр мав також драматичні моменти у своїй історії. 3 січня (в цей час різниця між юліянським і григоріянським календарями становила 10 днів) 1584 р., у перший день Різдва на церкву напали слуги латинського архієпископа Соліковського, вигнали з церкви священиків Саву й Івана, що ставали до служби божої, і ворота церковні опечатали; владика Гедеон Балабан мусив вести процес із архієпископом, і щойно по трьох тижнях було відкрито запечатані церкви. Сам Гедеон Балабан був людиною нагальної вдачі, вів боротьбу зі Ставропігією й своїм духовенством і непослушних карав, не перебираючи у способах: ченців з монастиря св. Онуфрія приковував до стовпів або вкидав до в'язниці у глибокій ямі без світла... В 1608 р. на узгір'ї під св. Юром розложився зі своїм військом магнат Адам Стадницький і звідси облягав місто за те, що арештовано його брата під закидом убивства; ватаги Стадницького дуже знищили передмістя.
В 1648 р. на церкві св. Юра завішено козацький прапор, і тут стояв відділ українського війська. В 1655 р. під св. Юром був цілий табір Богдана Хмельницького. В церкві гетьман приймав єпископа Желиборського, що з іншими послами прийшов до гетьмана як висланник міста. Гетьман мав свою квартиру десь під церквою, недалеко була канцелярія генерального писаря Івана Виговського. У відповідь на посольство міста гетьман відповів листом; він остерігав міщан, щоби не надіялися на короля Яна Казимира, бо польські краї зайняли вже шведи й москалі, гетьман є з ними в союзі, і всі три союзники поділяться Польщею. «А що нам Пан Біг допоміг країну нашу руську (Галичину) заїхати, при тім стоїмо». Іншого дня Виговський заявив послам, що поки козацька шабля зайшла, доти має бути козацька влада. Під св. Юром гетьман приймав також посла польського короля, що старався схилити його до миру. Богдан Хмельницький оповів йому байку про приязнь вужа з чоловіком та як та приязнь розбилася: вуж укусив на смерть дитину чоловіка, чоловік відрубав вужеві хвоста. «Таке саме сталося,— говорив Богдан Хмельницький,— між поляками й українцями. Були часи, коли ми у великій польській державі жили у спільному щасті, тішилися спільними нашими успіхами. Козаки не допускали до королівства небезпеки і самі приймали на себе удари ворогів; мешканці Польщі давали козакам свободу і не гнівалися на те, коли ми пили те молоко, що находили по кутах, де не дійшли ще поляки. Тоді польське королівство процвітало й світило щастям в очах усіх народів, усі народи йому заздрили; ніхто не нападав на Польщу, а куди йшли польські війська разом із козаками, всюди перемагали, всюди співали побідні пісні. Але потім поляки стали порушувати свободу українців і зачали бити їх по голові, а українці, як їх заболіло, стали кусати; і так вигибло багато українців і пропало багато поляків. Від того часу, як прийдуть обом народам на пам'ять біди, що їх зробили одні другим, відразу повстає гнів, і хоч зачнуть миритися, з якої-небудь причини приходить до війни. Навіть наймудріший чоловік не зумів би довести до того, щоби між нами настав твердий і тривкий мир, як тільки так: нехай поляки віддадуть усе, що належало до руських князівств, нехай віддадуть козакам цілу Україну аж до Володимира, Львова, Перемишля й Ярослава; тоді ми будемо собі сидіти в своїй Україні, як той вуж у ямі. Але я знаю, поки лишиться в Польщі хоч би тільки сто панів, вони не згодяться на це, а козаки, поки матимуть зброю, доти не вступляться від цього».
В 1668 р. за св. Юр велася завзята боротьба між київським митрополитом Винницьким і єпископом Йосифом Шумлянським. Війська Шумлянського напали на оборонний монастир, вирубали паркани і брами, висікли вікна і тяжко побили слуг митрополита. Сам Винницький знайшовся в небезпеці життя і мусив утікати з монастиря крізь вікно, спустившися по списі. Тут його обскочили вояки, але він відкупився від них — дав їм свій золотий ланцюг. Шумлянський забрав тоді єпископські мітри, ризи, одяг, килими, багато зброї, столовий посуд, вино бочками, коні до виїзду каретою і т. д. Справа дійшла до суду, але остаточно владицтво визнано за Шумлянським. В 1672 р. церкву знищили турки.
Під час татарського нападу на Львів 11 жовтня 1695 р. один татарський відділ появився під церквою св. Юра. Тодішній єпископ Йосиф Шумлянський, колись ротмістр, хоч мав тільки десятьох людей при собі, привітав ворога стрілами з гармат і рушниць. Коли кілька сміливіших прийшло ближче, єпископ зійшов із рушницею на церковні сходи й кликав до них, щоби його не зачіпали, бо буде стріляти. Братанич єпископа Павло Шумлянський прибіг єпископові на допомогу і взяв у полон одного татарина.
У церкві св. Юра відбувалися також синоди духовенства й наради братств. У 1712 р. єпископ Варлаам Шептицький зібрав у церкві представників усіх братств. Там у присутності його й крилошан зложено раду, що робити, щоби добути в місті рівні права з римо-католиками, бо хоч тоді вже українці перейшли до єдності з Римом, поляки не хотіли допустити їх до повних прав, і народ почав буритися і погрожувати, що покине унію. На цій раді всі присутні зложили присягу, що будуть боронити своїх прав, зібрали гроші і почали новий процес з містом. По якімсь часі добуто справді доступ до урядів у місті.
Від 1743 р. у святоюрськім монастирі велися філософські студії; першим професором був єромонах Василь Боскович родом із Хорватії. В 1789 р. австрійський уряд велів перенести монахів до св. Онуфрія, але що там не було відповідного мешкання, монахи лишилися при св. Юрі до 1817 р.
В 1780-х рр. св. Юр був голосний тим, що в єпископській палаті осіла своячка єпископа пані Катерина з Потоцьких — Косаковська, славна з своєї дипломатичної зручності. Св. Юр став тоді вогнищем політичних інтриг. Косаковська утримувала великий двір, зложений із гайдуків, паюків (прислуг), лявфрів (кур’єрів), машталірів (візників), козаків та іншої служби, мала також славні карлиці (ліліпутки). Гостей запрошувала на п'ятницю й подавала все пісні обіди. В 1787 р. відвідував св. Юр цісар Йосиф II. В липні 1849 р. на площі св. Юра був табір російських драгунів, що йшли на поміч цісареві проти мадярських повстанців. На львів'ян велике враження зробили огрядні постаті їздців у великих шоломах, прикрашених волосяними китицями, на конях одної масті, та оригінальний спів вояків. Були між ними українці.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Додати новий коментар

  • Допустимі HTML-теги: <a> <em> <strong> <cite> <code> <ul> <ol> <li> <dl> <dt> <dd> <img>
  • Лінійки і параграфи розриваються автоматично.
  • You can use BBCode tags in the text. URLs will automatically be converted to links.
  • Адреси Веб-сторінок і адреси е-пошти автоматично перетворюються у посилання.
  • Insert Google Map macro.
  • You may insert videos with [video:URL]

Більше інформації про можливості форматування

CAPTCHA
Це питання дозволяє переконатися нам, що Ви є реальним відвідувачем сайту, і захищає сайт від спаму.
    _   _          _   _____   ____  
(_) | | __ __ (_) | ____| | _ \
| | | | \ \/ / | | | _| | |_) |
| | | | > < | | | |___ | _ <
_/ | |_| /_/\_\ |_| |_____| |_| \_\
|__/
Уведіть код із схематично зображених символів.