Усе

На захід від середмістя за Полтвою, Академічною вулицею (пр. Шевченка) і Гетьманськими валами (пр. Свободи) в давніх часах були багнища й мочари. Ще коло 1780 р. на вулиці Карла Людвика (Легіонів – пр. Свободи, непарні числа), як згадує один із львів'ян, «нічого іншого не було, тільки багна й трясовища; кілька домиків, розкинених тут і там при вулиці Єзуїтській (тепер Ягайлонська – акад. В.Гнатюка), два домики при вул. Сикстуській (Дорошенка), а як ціла Широка вулиця (теп. Коперника), все місце було болотнисте, самі мочари, трясовища, зарослі тростиною,— там на качки славно польовано». В околиці Академічної площі (початок вул. Саксаганського і пр.

На захід від середмістя за Полтвою, Академічною вулицею (пр. Шевченка) і Гетьманськими валами (пр. Свободи) в давніх часах були багнища й мочари. Ще коло 1780 р. на вулиці Карла Людвика (Легіонів – пр. Свободи, непарні числа), як згадує один із львів'ян, «нічого іншого не було, тільки багна й трясовища; кілька домиків, розкинених тут і там при вулиці Єзуїтській (тепер Ягайлонська – акад. В.Гнатюка), два домики при вул. Сикстуській (Дорошенка), а як ціла Широка вулиця (теп. Коперника), все місце було болотнисте, самі мочари, трясовища, зарослі тростиною,— там на качки славно польовано». В околиці Академічної площі (початок вул. Саксаганського і пр.

За Стрийським парком є Персенківка. В XVII ст. вона звалася Коснерівкою, від імені міщанина Коснера, на ланах котрого була заложена. В 1687 р. дістав її у посідання львівський купець Яків Персінг, і з того часу вона має теперішнє ім'я. Персенківка стала голосна в часі українсько-польської війни в 1918—1919 рр.— велися тут завзяті бої.
На південний схід від Персенківки був фільварок Креблівка, яку заснував при кінці XIV ст. міщанин Лаврентій Кребль, власник бровару. Побіч Креблівки було село Освіча, відоме в XV ст. Але пізніше обидві оселі зникають. Мабуть, вони були знищені ворожими нападами. Освіча — це тепер частина лісу в ревірі (околиці, окрузі) Зубрі.
В цій стороні Львова колись були великі ліси, й за княжих часів, мабуть, ведено тут ловецьке господарство на велику міру. Про це свідчать назви сіл: Зубра вказує, що тут були зубри. Козільники й Сокільники — це ловецькі оселі, що доглядали козлів і пильнували соколів, яких уживано на лови.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

За Стрийським парком є Персенківка. В XVII ст. вона звалася Коснерівкою, від імені міщанина Коснера, на ланах котрого була заложена. В 1687 р. дістав її у посідання львівський купець Яків Персінг, і з того часу вона має теперішнє ім'я. Персенківка стала голосна в часі українсько-польської війни в 1918—1919 рр.— велися тут завзяті бої.
На південний схід від Персенківки був фільварок Креблівка, яку заснував при кінці XIV ст. міщанин Лаврентій Кребль, власник бровару. Побіч Креблівки було село Освіча, відоме в XV ст. Але пізніше обидві оселі зникають. Мабуть, вони були знищені ворожими нападами. Освіча — це тепер частина лісу в ревірі (околиці, окрузі) Зубрі.
В цій стороні Львова колись були великі ліси, й за княжих часів, мабуть, ведено тут ловецьке господарство на велику міру. Про це свідчать назви сіл: Зубра вказує, що тут були зубри. Козільники й Сокільники — це ловецькі оселі, що доглядали козлів і пильнували соколів, яких уживано на лови.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Стрийський парк засновано в 1879 р. Ця околиця в давніх часах складалася з піщаних надм (дюн) і крутих ярів та долинок. В нижчій частині, від теперішнього пам'ятника Кілінському до вулиць Стрийської, Домбровського (І. Рутковича) й Пулавського (Паркова), був колись цвинтар, закритий 1823 р. Жодного сліду з нього тепер не зосталося. В горішній частині був австрійський форт. Парк поширено й прикрашено з нагоди крайової виставки 1894 р. В парку засаджено різноманітні дерева: червоні й яворові клени, каштани, вільхи, берези, буки, дуби, платани, акації, липи, сосни різних родів, смереки, ялівець, тис, модрину, американські сосни й різні кущі.

Стрийський парк засновано в 1879 р. Ця околиця в давніх часах складалася з піщаних надм (дюн) і крутих ярів та долинок. В нижчій частині, від теперішнього пам'ятника Кілінському до вулиць Стрийської, Домбровського (І. Рутковича) й Пулавського (Паркова), був колись цвинтар, закритий 1823 р. Жодного сліду з нього тепер не зосталося. В горішній частині був австрійський форт. Парк поширено й прикрашено з нагоди крайової виставки 1894 р. В парку засаджено різноманітні дерева: червоні й яворові клени, каштани, вільхи, берези, буки, дуби, платани, акації, липи, сосни різних родів, смереки, ялівець, тис, модрину, американські сосни й різні кущі.

Сусідня Софіївка має назву від костела св. Софії. В давніх часах околиця була вкрита лісами, залишки їх збереглися до кінця XIX ст., тепер уже вирубані. Костел св. Софії був заснований близько 1614 р. фундацією міщанки Софії Ганлевої, перебудований 1765 р. у бароковому стилі. З історичних споминів є тут неясна традиція про табір Дорошенка чи «гайдамацький». З початком XIX ст. власником Софіївки був Ян Лукевич, секретар апеляційного суду. При своїм дворі він заснував великий овочевий сад і за тодішнім звичаєм приймав у себе велике товариство. Перед смертю 1817 р.

Вулицею Зибликевича й Дверніцького (І. Свєнціцького) доходимо до Залізної Води, над ставком, який творить притока Сороки. Залізна Вода стала місцем прогульок від 1830-х рр. Львів'яни мандрували туди не раз раненько із дітьми й харчами, клалися таборами по полянах у лісі й верталися пізнім вечором до міста. Гостей притягала також купіль у ставку Камінського, ну й корчемна, що тут стояла. Короткий час був тут літній німецький театр Франца Краттера.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

При кінці передмістя є ряд гарних парків та прогулькових місць.
Продовженням вулиці Кохановського є Погулянка. Колись була тут над потоком Полтви сільська оселя, що належала Деймам і Дзевалтовським. Коло 1800 р. купив її львівський адвокат Франц Венглєнський, поставив палатку (тепер реставрація) з будинками й надав оселі назву Погулянка. Венглєнський був людиною талановитою, веселою, товариською, при тім багатою, збирав біля себе велике товариство, письменників, артистів і з ними вів веселе життя на своїй Погулянці. Пізніше цю маєтність купив власник ресторанів Дістль, у палатці заложив пивоварню, на ставку завів флотилію човнів. Для львів'ян Погулянка стала одним з улюблених місць проходів завдяки гарному положенню й дикій природі.