Галицькі передміщани були люди завзяті й не раз вели спори з містом, найбільше за податки, які треба було платити на міські потреби, й за шарварки для поправи доріг та валів. Найболючішим для передмістя було те, що воно не мало ніяких укріплень і в часі війни падало все жертвою ворога. На початку XVII ст. передміщани підняли сміливу думку обвести своє передмістя укріпленнями. Король Жигмонт III прийняв цю думку прихильно, й королівський інженер Аврелій Пассаротті виробив план фортифікаційної лінії. Вона мала починатися від Вовчої гори (мабуть, теперішня Стрільниця) і вести через Личаків, Рури (вул. Кохановського – тепер Левицького), Зелену, Калічу гору (Цитадель) до костела Марії Магдалини, Єзуїтського городу (парк ім. І. Франка) й Краківської брами. Але в практиці цей широкий план показався неможливим до виконання. Король не дав ніяких фондів, місто дало тільки робітників зі своїх сіл, тому головний тягар і праці, й коштів упав на саме передмістя. Вислід праці був невеликий: висипано тільки частину валу з слабим частоколом, його залишки є в городі колишнього намісництва й колишньої генеральної команди, та були колись при початку вул. Кохановського при т. зв. Кручених стовпах (будинок №17 по вул. І. Франка). Ця невдача загострила ще дужче відносини передмістя до міста. На соймиках перед шляхтою і в самому місті передміщани виступали з гострими закидами проти багатого міського патриціату. В 1634 р. як проводир передміщан уславився Павло Волинець, сотник Галицького передмістя. Була тоді небезпека турецького наїзду, й міський уряд наказав передміщанам взятися за рискалі й тачки та йти направляти вали міста. Але передміщани відмовили послуху й зібралися юрбою перед ратушею на Ринку. Один із радних, Лоренцович, старався заспокоїти передміщан і в довгій промові виказував їм користі, що мають з міста: вони продають тут хліб, ярину, всі свої вироби, тут знаходять заробітки, тому повинні місто шанувати й боронити. Але Павло Волинець відповів на ці слова промовою, повною гірких закидів: «Хочете нас невольниками зробити! Кажете нам окопувати себе, засуджуєте нас на грабарку! Легко вам сидіти як дукам і нам, бідним людям, наказувати! Не будемо робити — маємо право й до смерті при наших правах будемо стояти!»

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.