Усе

Проспект свободи біля костелу Ієзуїтів і пл.Підкови. This image was uploaded with the post Музей етнографії на куті просп.Свободи і вул.Гнатюка..

Музей етнографії на куті просп.Свободи і вул.Гнатюка. This image was uploaded with the post Музей етнографії на куті просп.Свободи і вул.Гнатюка..

Новий світлофор біля супермаркета Арсен по вул.Патона.

Дорога у парку Шевченківський Гай. This image was uploaded with the post Гора Льва.

Гора Льва. Фотографія з
Після загарбання Львова феодальною Польщею у 60-х рр. XIV ст., руський замок був спалений, а на Замковій збудовано кам'яний замок, який служив бастіоном польського королівства на українських землях.
Наприкінці XVIII ст. почалося розбирання мурів замку і його матеріал використовувався для будівництва нових споруд. Замкова гора докорінно змінила свій вигляд після 1869 р., коли в польських буржуазно-шляхетських колах виникла ідея насипання пагорба на честь 300 роковин Люблінської унії 1569 р., що знаменувала собою акт об'єднання Литовського великого князівства з шляхетською Польщею і встановлення панування польсько-шляхетських загарбників на правобережній і лівобережній Україні. Під час насипання пагорбу було знищено рештки Високого замку (крім невеликого відрізка стіни, який зберігся до наших днів), але під його фундаментами розкопано обгорілі дубові підвалини могутньої давньоруської споруди, знайдено багато предметів того часу. ">Високого замку.

Давньою парохіяльною церквою Личакова була церква Воздвиження Чесного Хреста, що стояла під Кайзервальдом, вище костела св. Антонія. Першу згадку про цю церкву маємо з 1539 р. Наприкінці XVI ст. було там братство. В XVII ст. це була одна з найбідніших парохій і під час складок, які влаштовували братства, давала найменші пожертвування. Значнішим міщанином близько 1600 р. був Андрій Рибітва. В 1786 р. цісар Йосиф II зніс церкву разом з багатьма іншими. На її місце греко-католики дістали церкву св. Петра й Павла. На церковному цвинтарі стоїть тепер хрест, фундований мешканцями Личакова.

На південь від Кайзервальду є Личаків. Назву Личакова виводять із німецького Liitzenhof (у перекладі — двір Лютців, міщан, які меншали тут. Є припущення І. Крип'якевича про походження цієї назви від слова «личак» - так називали також вбогих людей.); вона з'являється у XVIII ст. В давніших часах Личаківська вулиця звалася Глинянською дорогою. Туди вів гостинець на Глиняни, Золочів і далі на схід до Києва і на південь, через Молдаву й Волощину, до Константинополя. Перші оселі появилися тут у XV ст. Львівські історики називають засновником Глинянщини близько 1495 р. ксьондза Миколая, сина Влазія. До половини XVII ст. постала тут велика оселя, що числила до двісті домів.

Дальші узгір'я звалися у XVIII ст. Льоншанівкою, від міщан Льоншанів (Longchamps). У 1780 р. оглядав це місце цісар Иосиф II і похвалив його гарне положення. На пам'ятку цього власник поставив статую Мінерви з написом латинською мовою; пам'ятник знищено близько 1900 р. З того часу горби почали називати «цісарським лісом» — Кайзервальд. До 1915 р. був тут ще останок гарного лісу,— вирубано його в часі війни й заорано, тягнуться тепер туди тільки поля й городи.

Вулиці Куркова й Театинська ведуть до горбів, які разом носять ім'я Кайзервальду (Шевченківський гай). Між вул. Театинською й вул. св. Войтіха (Довбуша) є гора Льва. Назва її вказує на ім'я князя Льва, від котрого Львів дістав своє ім'я. Але чому якраз ця гора названа його іменем, незвісно. Може, були тут якісь укріплення з часів князя, може, якийсь пам'ятник, може, відбулася якась подія, пов'язана з князем? Під цим іменем гора відома від XVI ст. В новіших часах її розкопали наполовину й добували з неї камінь і пісок; звідси її друга назва — Піскова гора. Під час необережних робіт траплялися тут різні випадки: пісок обвалився і засипав одного чоловіка разом із кіньми,— добуто його неживим. Горою Льва опікувався пильно наш історик Ісидор Шараневич, подбав про те, щоб гори не нищено й обсаджено її деревами; але по війні вона нищиться далі. Ця гора має свою легенду. В однім із львівських польських часописів появилося оповідання такого змісту: 11 березня 1925 р. перед полуднем переходив оповідач біля гори Льва. Шалів тут вітер, що кидав туманами піску й снігу, гнув додолу дерева й запирав віддих у грудях.