Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Мандрівки

Чортівська скала

 

Чортівська Скала, одна з найвищих піднесень в околиці Львова, видна з далеких місць, але зблизька захована в лісі. Прогульковців притягають туди великі звалища каміння, пісковика, фантастично уложені. Легенда каже, що чорт хотів завалити церкву св. Юра, що починала будуватися, і ніс на неї великий камінь, але запіяв когут і скала випала з чортячих рук... З давнішої історії Чортівської Скали знаємо небагато. Наприкінці XVI ст. шляхтянка Катерина Сапоровська дарувала цей ліс львівським бенедиктинкам, і при цім ордені Чортівська Скала лишилася й досі. Одна монахиня з кінця XVII ст. оповідала, що бачила тут залишки мурів і звалища якогось замку,— вістка не дуже певна. Звалища скал займали колись значно ширший простір, ніж тепер, пізніше їх винищено на каміння. Від першої половини XIX ст. Чортівська Скала притягала до себе численні прогульки зі Львова. Тоді оспівувано її в поезіях та складано про неї фантастичні епопеї — про князя Ігоря, що тут мав свій замок, воював з братом Володарем і хотів відібрати йому жінку Аделю; про Бонна й Вудиславу і подібні. Чортівською Скалою опікувалася пильно ігуменя конвенту бенедиктинок Йосифа Кун.

Медова печера

 

В цій стороні лежать популярні місця прогульок: Медова Печера і Чортівська Скала. До Mедової Печери веде Пасічна дорога, попри Маєрівку; серед узгір лежить котловина і в ній дві невеликі печери. В 1850-х рр. тут була каменоломня і тоді видовбано печери. Назва Медової Печери, або Медунки, походить від того, що у печерах є вапняк, який кольором своїм нагадує мед (кристалічний вапняк).
В цій котловині є сліди невеликого цвинтарика: на цьому місці в 1914—1915 рр. російські воєнні суди виконували засуди смерті й тут хоронено розстріляних.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Кривчичі

 

Сусідні Кривчичі належать до найстарших сіл під Львовом. Як було вже згадано, тут збирався купецький караван, що їхав на схід; дорога йшла через Лисиничі на Глиняни й далі. На кривчицьких полях стояв також табір Богдана Хмельницького 1648 р. і частина військ 1655 р. Досі ще частина кривчицьких піль має назву Табори.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Ялівець

 

Деякі історичні спомини в'яжуться також із місцями за Личаківською рогачкою. Ялівець став голосний під час війни. В тутешніх казармах боронилися в листопаді 1918 р. українці і полягли у боротьбі з переважаючими силами поляків; їх спільна могила була довший час коло касарень, пізніше тіла полеглих перенесено на Личаківський цвинтар. Далі поодинокі могили були при Пасічній дорозі і на Маєрівці (від прізвища німця Маєра, з часом назва трансформувалася на сучасну «Майорівка»).
В 1919—1920 рр. Ялівець був славний табором інтернованих українців, через який перейшли тисячі інтелігентів і селян, цивільних і військових.

Звичаї Личакова (ч.2)

 

Личаків був колись відомий різного роду авантурниками. Так, наприклад, славним був близько 1848 р. муляр Куба Пельц; він був середнього зросту, присадкуватий, але відзначався великою силою, й кожної суботи, по виплаті, підпивши, робив на передмістю галабурди; раз у бійці повкидав до криниці, головою вділ, дев'ятьох гренадерів. Його переміг врешті на якійсь забаві Каспер Смоленський. Потім «королем Личакова» став Антін Плєцьон, різник і пачкар (контрабандист), що воював з акцизними сторожами й поліціянтами. Інший різник, Грінер, відзначався також великою силою, головою вибивав двері і брав участь в атлетичних змаганнях у цирку.

Звичаї Личакова

 

Давні мешканці Личакова відзначалися своєрідною вдачею й звичаями. Вони були частково українці, частково поляки. Ці останні мали свою колонію на Мазурівці побіч Личаківського цвинтаря. Довгі часи у личаков'ян утрималися давні передміщанські убрання: чоловіки в будні дні ходили у коротких спенцерах (Куртках, кафтанах), у споднях до чобіт з високими халявами, у темно-синій камізельці, з хустиною на шиї й шапкою (т. зв. саделком) з дашком. З кишені виставала кольорова хустка до носа. У святочні дні вбиралися в темно-синю капоту (чоловічий верхній довгий одяг) й деколи циліндр. Зимою носили баранячі кожушки, короткі або довгі.

Личаківський цвинтар

 

Личаківський цвинтар, популярно званий «пісками», існував уже в XVI ст.; тоді хоронено тут померлих на пошесні недуги. При кінці XVIII ст., коли знесено цвинтарі коло церков, відкрито тут кладовище для всіх. Найстарша частина цвинтаря є на горбку біля альтани, там є пам'ятники з кінця XVIII ст. Пізніше цвинтар поширювано; востаннє під час війни, коли постало воєнне кладовище.

Цетнерівка

 

Другим, старшим на ціле століття парком є Цетнерівка, де тепер новий ботанічний сад. Засновником його при кінці XVIII ст. був Ігнатій Цетнер, воєвода белзький. Це був багатий магнат, що любувався у мистецтві, збирав старі книги, монети, ритвини (гравюри), мінерали, фауну, а найбільше любив ботаніку. Тут, під лісом, він побудував палату і при ній над ставом заснував великий сад. Цетнер був аматором-городником, сам порався коло грядок та плекав квіти і при своїй садибі виплекав чудові городи й величавий парк.

Личаківський парк

 

До половини XIX ст. цілий Личаків мав вигляд справжнього передмістя, наполовину села. Було багато садів та городів, бічні вулички йшли серед дерев і живоплотів, обійстя були обведені штахетами або парканами. Тут і там стояли показніші двірки, найповажніша з яких — палата Вишневецьких (де тепер заклад глухонімих). А то були малі домики, вкриті гонтою, на поверсі мали вікна під дашком, т. зв. фаціятки. Досі ще залишилися останки таких домиків (наприклад, Личаківська вулиця, ч. 59). Були й хати з солом'яною стріхою; остання перетривала до початку 1900-х рр., стояла вдолі під Личаківським двірцем.

Костели

 

Личаків мав кілька римо-католицьких костелів і монастирів. Найближче міста коло Цлової (Митної) площі є костел кларисок (св. Клари), побудований на початку XVIII ст. у бароковому стилі; будинки займає цловий уряд. Костел с в. Лаврентія побудовано 1539 р. В цьому місці один міщанин мав сад і при ньому кілька гарних дубів. На однім дубі був образ св. Лаврентія, дуже почитаний народом. Міський уряд боявся, щоб не виглядало, немов люди поганським звичаєм почитають дуба, й побудував тут дерев'яний костел, потім поставлено муровану будову. Пізніше осіли тут боніфратри, або милосердні браття, й утримували тут шпиталь, чи радше захист для подорожніх.

Церкви чесного хреста та св. Петра й Павла

 

Давньою парохіяльною церквою Личакова була церква Воздвиження Чесного Хреста, що стояла під Кайзервальдом, вище костела св. Антонія. Першу згадку про цю церкву маємо з 1539 р. Наприкінці XVI ст. було там братство. В XVII ст. це була одна з найбідніших парохій і під час складок, які влаштовували братства, давала найменші пожертвування. Значнішим міщанином близько 1600 р. був Андрій Рибітва. В 1786 р. цісар Йосиф II зніс церкву разом з багатьма іншими. На її місце греко-католики дістали церкву св. Петра й Павла. На церковному цвинтарі стоїть тепер хрест, фундований мешканцями Личакова.

Личаків

 

На південь від Кайзервальду є Личаків. Назву Личакова виводять із німецького Liitzenhof (у перекладі — двір Лютців, міщан, які меншали тут. Є припущення І. Крип'якевича про походження цієї назви від слова «личак» - так називали також вбогих людей.); вона з'являється у XVIII ст. В давніших часах Личаківська вулиця звалася Глинянською дорогою. Туди вів гостинець на Глиняни, Золочів і далі на схід до Києва і на південь, через Молдаву й Волощину, до Константинополя. Перші оселі появилися тут у XV ст. Львівські історики називають засновником Глинянщини близько 1495 р. ксьондза Миколая, сина Влазія. До половини XVII ст. постала тут велика оселя, що числила до двісті домів.

Кайзервальд

 

Дальші узгір'я звалися у XVIII ст. Льоншанівкою, від міщан Льоншанів (Longchamps). У 1780 р. оглядав це місце цісар Иосиф II і похвалив його гарне положення. На пам'ятку цього власник поставив статую Мінерви з написом латинською мовою; пам'ятник знищено близько 1900 р. З того часу горби почали називати «цісарським лісом» — Кайзервальд. До 1915 р. був тут ще останок гарного лісу,— вирубано його в часі війни й заорано, тягнуться тепер туди тільки поля й городи.

Гора Льва

 

Вулиці Куркова й Театинська ведуть до горбів, які разом носять ім'я Кайзервальду (Шевченківський гай). Між вул. Театинською й вул. св. Войтіха (Довбуша) є гора Льва. Назва її вказує на ім'я князя Льва, від котрого Львів дістав своє ім'я. Але чому якраз ця гора названа його іменем, незвісно. Може, були тут якісь укріплення з часів князя, може, якийсь пам'ятник, може, відбулася якась подія, пов'язана з князем? Під цим іменем гора відома від XVI ст. В новіших часах її розкопали наполовину й добували з неї камінь і пісок; звідси її друга назва — Піскова гора. Під час необережних робіт траплялися тут різні випадки: пісок обвалився і засипав одного чоловіка разом із кіньми,— добуто його неживим. Горою Льва опікувався пильно наш історик Ісидор Шараневич, подбав про те, щоб гори не нищено й обсаджено її деревами; але по війні вона нищиться далі. Ця гора має свою легенду. В однім із львівських польських часописів появилося оповідання такого змісту: 11 березня 1925 р. перед полуднем переходив оповідач біля гори Льва. Шалів тут вітер, що кидав туманами піску й снігу, гнув додолу дерева й запирав віддих у грудях.

Під Високим замком (ч.2)

 

По тій самій стороні Куркової вулиці, ближче міста, в однім з дворів була т. зв. Veteranische Hohle («Печера ветеранів»), де з початком XIX ст. відбувалися міщанські балі.
При Курковій вулиці був монастир капуцинів, заснований 1708 р., по знесенню цього ордену в 1785 р. перейшов до фpанцісканів; в 1833 р. знищений пожежею, був відбудований наново. Недалеко від монастиря знаходився величавий будинок, де розміщується бібліотека «Народного Дому», заснована 1849 р., одна з найбільших в краю, цінна старими друками й рукописами. Будинок призначений на бурсу «Народного Дому».

Стрільниця

 

Назва вулиці Куркової (Лисенка) походить від «курка», тобто когута, який є відзнакою стрілецького товариства. Стрілецькі вправи спершу відбувалися біля Краківської брами. В 1789 р. засновано стрільницю (Стрільбище) в саду Чечевичів, на місці, де вона є й тепер. В початках XIX ст.

Під Високим замком

 

Узгір'я Високого Замку на південний схід опадає до вулиці Театинської (М. Кривоноса). В давніших часах під замковою горою був з цього боку глибокий яр; тут добували каміння, а як видобуток вже став не виплачуватися, полишено видовбані яри. Ніхто в цій околиці не жив, і пустирі страшили своєю самотністю. З часом це місце обернено на смітник, а що викидали туди й падлину, літом чути було сміття здалека. В половині XIX ст. осаджено на цих пустирях циганів. Цей мандрівний народ тримався тут кільканадцять літ, позакладав собі доми й кузні, де виробляли підкови та цвяхи для міських бляхарів.

Вулиці Собєського й Валова

 

З четвертої сторони міста укріплення йшли вздовж теперішньої вул. Собєського. Були тут башти: 1 — золотарів, 2 — кравців на Галицькій брамі, 3 — гончарів і котельників і 4 — шевців (на розі від бернардинів). Галицька брама була в місці, де вулиця Галицька перетинається з вул. Собєського. Брама була найгарніша з усіх у Львові, збудована великим коштом і прикрашена, від 1549 р. був на ній годинник. Були у ній тільки одні верхні ворота. Хоч усередині її була все крайня темнота, дрібні купці продавали тут господарське знаряддя. Спомином валів, що оточували місто з цієї сторони, є Валова вулиця.

Гетьманські вали

 

Від заходу природним укріпленням міста була Полтва, в давніх часах досить велика річка, що обертала млинові кола й деколи бурилася й виливала. Полтва плила приблизно серединою теперішніх Гетьманських валів. Над нею (від сторони Гетьманської вулиці - пр. Свободи) висипано вал. За валом ішла фоса, далі зовнішній мур з бастіонами й другий мур, внутрішній, з баштами. Вигляд укріплень з цеї сторони маємо зображений докладно на загальновідомім виді Львова Пассаротті з початку XVII ст.

Скарбківська й Стрілецька вулиці

 

З північної сторони укріплення міста йшли між вулицею Скарбківською (Лесі Українки) й Стрілецькою (Данила Галицького). Тут також ішов ряд башт: на розі від Губернаторських валів згадана вже римарська, далі 2 — пивоварів і медоварів, 3 — шапкарів і сідельників, 4 — ткачів, 5 — мечників, 6 — міховників, мулярів і бляхарів (навпроти костелу Марії Сніжної), 7 — кушнірська на Краківській брамі, 8 — пекарська, в розі при домах Скарбка. Краківська брама була на місці, де Скарбківська вулиця сходиться з Краківською; це була могутня будова, з подвійними воротами. Та через те, що ворота не були прямо проти себе, між ними все панувала темнота.

Синдикація вмісту

http://www.filerecovery.ru/ лучшие решения восстановление данных.