Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Блоги

Галерея Привокзальна

 

Головний залізничний вокзал, Приміський вокзал
Привокзальний ринок, Будинок залізничників РОКС
Основні вулиці: Городоцька, Чернівецька, Залізнична
Інші вулиці: Братів Міхновських, Стороженка, Олени Степанівни, Пастернака, Смаль-Стоцького
Перейти до фотографій галереї

Галерея вулиць Липинського, Лінкольна

 

Основні вулиці: Липинського, Лінкольна
Інші вулиці: Городницька, Промислова, Полтвяна, Збоїща
Перейти до фотографій галереї

В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський (05(18) квітня 1882 — †14 червня 1931) — видатний український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату – посол України в Австрії.

- Походження та ранні роки

В'ячеслав Липинський народився 5(18) квітня 1882 року у селі Затурцях на Волині, у родинному маєтку польського шляхетського роду Липинських. Зростав у середовищі католицькому, хліборобсько-шляхетському, культурно польському. Рід Ліпінських гербу Бродзіч, який походив з Мазовії, видав цілий ряд діячів, що займали визначні становища серед тогочасної шляхти. Родинне походження Липинського мало вирішальний вплив на формування його поглядів та на ставлення до життя.

Галерея вулиць 700-річчя, Варшавська

 

Основні вулиці: Проспект Чорновола (700-річчя), Варшавська
Супермаркет Арсен, Головний офіс нафтопроводу Дружба
Інші вулиці: Куліша, Панча, Торфяна, Сосюри, Білоруська, Окуневського
Перейти до фотографій галереї

Галерея вулиць Театральна, Вірменська

 

Основні вулиці: Театральна, Вірменська, Краківська, Л.Українки
Площа: Вічева
Інші вулиці: Друкарська, Корнякта, Низький замок
Перейти до фотографій галереї

Галерея вулиць Січових стрільців, Гнатюка

 

Основні вулиці: Січових стрільців, Гнатюка
Площа Григоренка
Інші вулиці: Костюшка, Гребінки, Наливайка
Перейти до фотографій галереї

Січові Стрільці (СС) — одна з найкращих реґулярних формацій Армії УНР у 1917—1919, яка мала різні форми організації: Гал.-Бук. Курінь Січ. Стрільців, 1 Курінь СС, Полк СС, Окремий загін СС, Дивізія СС, Осадний корпус Січових Стрільців, Корпус СС, Група СС.

Перший раз назва «січові стрільці» була використана під час Першої світової війни при формуванні у Австро-Угорщині військових підрозділів з галичан (ядро їх становили активісти довоєнного січового, сокілського і пластового руху).

Гал.-Бук. Курінь Січових Стрільців був організований у Києві у листопаді 1917 з кол. полонених українців, що вийшли з австро-угорської армії, з метою захищати Центральну Раду перед наступом більшовиків; командир — сотник Олександр Лисенко; у грудні-січні брав участь у боях під Бахмачем і в Києві, далі захищав уряд УНР під час відступу до Житомира. Відтоді й аж до кін. існування формації СС нею незмінно командував полк. Євген Коновалець. По здобутті Києва 1 березня 1918 року 1 Курінь СС залишився в Києві для охорони порядку і розгорнувся в полк СС у складі 2 піших і 1 запасного куренів, кінної розвідки і гарматної батерії; він нараховував 3 000 старшин і вояків (у тому ч. бл. ⅓ наддніпрянців). По відмові полку СС продовжувати військ. службу після гетьманського перевороту, його роззброїли німці і СС розійшлися по Україні, при чому значна частина їх перейшла на службу до Запор. дивізії, в якій у 2 піхотному полку (полк. П. Болбочана) склали 3 курінь. У кін. серпня гетьман П. Скоропадський погодився на формування Окремого загону СС і призначив для нього місце розташування у Білій Церкві; склад: 1 піхотний курінь з 4 сотень, кулеметна сотня, кінна розвідка, гарматна батерія і техн. частина; заг. стан — 59 старшин і 1 187 вояків (бойовий стан — 46 і 816).

Галерея вулиць Коперніка, Дорошенка

 

Основні вулиці: Коперніка, Дорошенка
Палац Потоцьких
Інші вулиці: Стефаника, Банківська, Словацького
Перейти до фотографій галереї

Копернік Миколай (пол. Mikołaj Kopernik) (19 лютого 1473, Торунь — 24 травня 1543) — астроном, автор геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.

Народився в Торуні в родині купця. Рано залишився без батька і виховувався у свого вуйка, єпископа Вармійського. Навчався у Краківському, Болонському і Падуанському університетах. Пробувши в Італії близько восьми років, повернувся на батьківщину 1503 і став секретарем свого вуйка, а 1510 каноніком Варсійської єпархії. Свою найголовнішу свою працю, базовану на власних спостереженнях і обрахунках, “Про кругові рухи небесних тіл” опублікував після довгих сумнівів у рік своєї смерті. У цій роботі він постулював зовсім нове розуміння місця Землі і, разом з тим, людини у Всесвіті. Стара теорія, сформульована грецьким астрономом Птолемеєм у 2-му ст. по Р.Х., розглядала Землю як центр світобудови і була панівною серед вчених і теологів. Погляд Коперніка коротко сфорульовано на його пам”ятнику у Варшаві: “Solis stator, Terrae motor” (Він зупинив Сонце, зрушив Землю). Довга затримка з публікацією його книги не пов”язана, як це часом стверджується, з побоюваннями переслідувань з боку Церкви, бо єпископ Гідеман Гізе, кардинал Микола Шонберг, так само як і учень Георг Іоахім Ретік давно були знайомі з його теорією і наполягали на публікації книги. Сумніви Коперніка були пов”язані з інтуїтивними вічуттями деяких хиб його теорії, переобтяженої зайвими деталями. Книга Коперніка на латинській мові вийшла тиражем 1000 примірників у Нюрнберзі, а потім була перевидана в Базелі (1566) і вже після її заборони Церквою в Амстердамі (1617). Причина початкової зацікавленості Церкви теорією Коперніка була в необхідності реформи календаря, яка ставала очевидною через невідповідність юліанського року астрономічному. Календар був змінений папою Григорієм ХІІІ 1582 після уточнення даних Коперніка астрономом Еразмом Райнгольдом, а заборона книги Коперника настала лише 1616 тимчасово “аж до її виправлення”. Причина була в тому, що книга дала поштовх для нових теорій, які заперечували релігію взагалі і припускали множинність світів, як це, наприклад, стверджував Джордано Бруно, що було приводом до його спалення після суду інквізіції на площі Квітів у Римі 17 лютого 1600.

Галерея вулиць Галицька, Валова

 

Основні вулиці: Галицька, Валова
Площі: Галицька, Катедральна
Бернадинський монастир
Інші вулиці: Братів Рогатинців, Староєврейська, Сербська
Перейти до фотографій галереї

Галерея вулиць Бандери, Андрея, Устияновича

 

Основні вулиці: Бандери, митрополита Андрея (Невського), Устияновича
Інші вулиці: Єфремова, Русових, Професорська, Архітекторська, Карпінського, Бібліотечна
Перейти до фотографій галереї

Бандера Степан Андрійович (1 січня 1909 — 15 жовтня 1959) — український націоналіст, Голова Проводу ОУН

Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії. Батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик був у той час парохом в Угринові Старому. Батько походив із Стрия. Мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого. Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери.

- Дитинство

Львів - місто музеїв

 

МУЗЕЙ СКЛА
Музей скла у Львові розпочав своє існування 30 вересня 2006р. під час святкування 750-ї річниці заснування м. Львова і розташований в підвалі унікальної пам’ятки ренесансної архітектури – Палаццо Бандінеллі. Ідея створення музею скла, який являється єдиним в Україні профільним музеєм, в якому представлена історія галицького скла поряд із галереєю сучасного скла належить Андрію Бокотею – ректору Львівської академії мистецтв, всесвітньо відомому художнику-скляру.
Експозиція музею поділена на два відділи: «Історичне скло» і«Сучасне скло».
У відділі «Історичне скло» представленні такі періоди: княжий період (Х-ХІІІ ст.), період русько-литовської доби (XIV-XV ст.), періоди ренесансу та барокко (XVІ-XVІ ст.), пізнє барокко і класицизм (XVІІІ-XIX ст.). В експозиції музею Ви розглянете еволюції виробництва скла Галичини, асортименти скляного виробництва, характерним для певного періоду, прикладами найхарактернішого декоративного оздоблення, орнаментикою. Всі експонати з фондів Львівського історичного музею, приватної колекції П. Лінинського, а також з археологічних розкопок проф. С.Мартинюка.

Львів - міcто музеїв

 

Недарма Львів називають культурною столицею України, адже це місто є осередком культурно-мистецького життя. Львів зберіг чимало спогадів багатовікової історії, які проникнені духом тих часів і відображаються в історичних цінностях, котрі зберігаються в музеях, архівах міста. Львів поправу називають містом музеїв. У місті діє понад 40 різноманітних музеїв.
НАРОДНИЙ МУЗЕЙ ХЛІБА
ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Музей, який виховує у молоді духовність українського народу, музей, який несе у своєму серці ідею святості крихтини хліба, повагу до великої людської праці. Не даремно, при вході до експозицій музею є слова на стенді, які прочитавши неодмінно замислюєшся: «Проходять епохи, роки та хліб залишається. Шануйте і бережіть його, тому що хліб віддає нам усе найкраще, що в ньому є. Хліб – душа рідної землі, доля багатьох людей, їх невтомна праця». Цей унікальний музей діє при Львівському автомобільно-дорожньому технікумі з ініціативи заслуженого вчителя України Богдана Непорадного. Музей хліба було відкрито у 1987 р. З 2 липня 1990 р. Міністерством культури Української РСР музею було надано звання "народного".

Дайвінг у Львові

 

Дайверські курси зі знижкою 50 %

Середня загальноосвітня школа №75 ім. Лесі Українки

 

Звичайним зимовим днем.. лиш снігу бракує.














Синдикація вмісту