Блоги

На площі відбувався щорічно великий ярмарок, що починався за два тижні перед св. Юром (23 квітня ст. ст.) і тривав два тижні по празнику. Першу звістку про ярмарок знаємо в 1679 р. З краму, що тут продавався, згадуються глиняні горшки з Жовкни. Ставропігійське братство продавало під св. Юром свої образи. У XVIII ст. святоюрські ярмарки відбувалися два рази в році: на св. Юра й на Покрову. До найбільшого розквіту дійшли вони 1840—1850 рр. Ярмарок мав дуже оригінальний вигляд. З однієї сторони стояли довгим рядом великі вози з бондарськими виробами.

На площі відбувався щорічно великий ярмарок, що починався за два тижні перед св. Юром (23 квітня ст. ст.) і тривав два тижні по празнику. Першу звістку про ярмарок знаємо в 1679 р. З краму, що тут продавався, згадуються глиняні горшки з Жовкни. Ставропігійське братство продавало під св. Юром свої образи. У XVIII ст. святоюрські ярмарки відбувалися два рази в році: на св. Юра й на Покрову. До найбільшого розквіту дійшли вони 1840—1850 рр. Ярмарок мав дуже оригінальний вигляд. З однієї сторони стояли довгим рядом великі вози з бондарськими виробами.

За переказом першу дерев'яну церкву спалив польський король Казимир 1340 р. На її місце ігумен Євфимій 1363 р. почав будувати нову церкву, муровану. Будову докінчено 1437 р. У будівництві брав участь архітектор Дорінг. Ця церква відзначалася незвичайно сильними мурами, так що тільки з трудом зруйновано її 1743 р. для будови нової. При церкві була дерев'яна дзвіниця з шістьма дзвонами, недалеко від неї криниця глибиною десять ліктів, із цямбриною, покрита дахом, з неї тягнули воду колом із ланцюгом і відром. На півночі, від сторони Городецької вулиці, йшов великий монастирський сад.

Побіч Єзуїтського парку веде вулиця Міцкевича; давніше вона звалася Святоюрська, бо вела під церкву св. Юра. В 1840-х рр. вона була вся поросла деревами.
Про початки церкви св. Юра є тільки легендарні перекази. Одне оповідання говорить, що тут була печера серед тернів і в ній 1280 р. осів князь Василиск, він на старість літ хотів відпокутувати гріхи молодості і постригся в ченці. На його бажання князь Лев [Данилович] на горі поставив церкву з букового дерева й мешкання для монахів.

Галерея на мапі включає усі знимки, для яких встановлено розташування місця фотографування.

- Уся галерея - усі знимки незалежно від приналежності до категорій та рубрик (можливі затримки під час завантаження).

Визначні місця, об'єкти:

- Парк І.Франка - бувший парк Костюшка. Перший публічний парк в Україні, розташований на північно-східному схилі узгір'я, що піднімається над Львівською котловиною.

- Парк культури і відпочинку ім. Богдана Хмельницького - почав закладатися лише в 1951 році між вулицями Стрийською, Гвардійською і Дзержинського (нині — Вітовського). До цього часу тут була неприваблива пустота.

Вулиця Ягайлонська звалася зразу Єзуїтською, бо вела до фільварку єзуїтів, де тепер є Єзуїтський парк (парк ім. І. Франка).
На цих місцях були колись міські лани, але пізніше земля перейшла у приватні руки. Під кінець XVI ст. міщанин Іван Шольц-Вольфович заклав тут сад коштом 1600 золотих. Сад перейшов потім у руки його зятя Антона Массарі, італійця, родом із Венеції, і він обладнав парк на італійський спосіб. З часом цей парк перейшов до єзуїтів разом із сусідньою землею, яку місто пустило їм у державу (оренду) (т. зв. Решівський лан).

Вулиця Сикстуська (Дорошенка), давня Сикстівська дорога, має ім'я від Томи Сикста, що заснував тут першу оселю в 1605 р. В тому самому часі постав тут дерев'яний костел Марії Магдалини, при якому був монастир домініканів. Близько половини XVII ст. збудовано мурований костел у бароковому стилі, в 1784 р. він став парохіяльним. Другий монастир, т. зв. дуxачок або канонічок де Сакс, був між вул. Сикстуською, Словацького й Крашевського (Крушельницької). В тих околицях було кілька мурованих саджавок для риби, з яких найбільша — латинського архієпископа. При Сикстуській вулиці в 1655 р., в часі другої облоги Львова Б.

При вулиці Коперника, нижче, в 1677 р. побудовано костел кармеліток босих. Пізніше, за часів Йосифа II, костел знесено й будинок зайняв польський національний інститут ім. Оссолінських (тепер — Національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника), заснований 1823 р. Є тут велика бібліотека, де зібрано понад 150 000 книг, в тому числі дещо з українських стародруків, 5000 рукописів, багато автографів, велика збірка географічних карт. Також міститься тут музей ім. Любомирських із великою збіркою портретів, зброї, рисунків, ритовин, монет та іншої старовини.

Назви вулиць змінялися протягом віків. Вулиця Коперника звалася близько 1530 р. Сокільницькою дорогою, бо вела до села Сокільників; у XVIII ст. називають її Широкою. В горішній частині вулиці від 1618 р. був шпиталь св. Лазаря (перенесений сюди з Калічої вул.), в 1621 р. в ньому знайшли захист хворі вояки, що верталися з турецького походу. На різні хвороби вимерло їх тут коло 2000. В 1635—1640 рр. побудовано при шпиталі костел св. Лазаря. Це будова невелика, без прикрас, із гостролуковими вікнами й низькою вежею; вівтар бароковий.

Пізніше гори перейшли у власність австрійського уряду, і тут побудовано 1856 р. укріплення, звані Цитаделлю. Вони складаються з осереднього будинку, переломаного на два крила, і з чотирьох круглих бастіонів над сточищами гір. У листопаді 1918 р. Цитаделю зайняли українські війська.
Узгір'я Цитаделі опадають на південь до яру, яким пливе з Вульки один потік Сороки. Є тут два стави — Пелчинський і Паненський.

На південь від Академічної вулиці терен підноситься догори в напрямі на узгір'я Цитаделі. Це узгір'я складається з трьох гір, що колись мали свої назви: гори Шембека, або Вроновських, гори Калічої і гори Познанської.

Академічна вулиця звалася колись Гарбарською, потім Свято-Іванською від згаданої фігури св. Івана. По обох сторонах її над рікою росли високі волоські тополі. Із замітніших будов треба згадати лазню св. Анни, що була вже 1810 р. Початок їй дало джерело, в якому відкрито залізо і вуглевий квас. Лазнички були у партеровому домику, у глибині подвір'я. На місці теперішнього готелю Жоржа був готель «De la Russie» з двома в'їздовими брамами від Марійської площі і широким городом від вул. Хоружчини. В сусідстві був заїзд «Під тигром», дуже дешевий, сюди часто заїздили наші священики. Марійська площа від 1843 р. звалася площею Фердинанда, в честь архікнязя-губернатора.

В XV ст. на Марійській площі було два млини, капітульний і міський; в часі будови фундаментів Гіпотечного банку віднайдено тут лотоки і добре збережене млинське колесо. Коло теперішнього Європейського готелю (готель «Україна») на Полтві був острів і на ньому капличка Матері Божої з Лоретто. Навпроти теперішнього готелю Жоржа був міст і на ньому від XV ст. стояв хрест, до якого були прив'язані «відпусти»; пізніше поставлено тут фігуру св. Івана. Міст знесено в 1840-х рр., і Полтву в цьому місці замуровано; фігуру перенесено на другий міст, т. зв. волоський, навпроти вул. Романовича, де вона стояла до кінця XIX ст.; тепер ця фігура знаходиться перед костелом св.

На захід від середмістя за Полтвою, Академічною вулицею (пр. Шевченка) і Гетьманськими валами (пр. Свободи) в давніх часах були багнища й мочари. Ще коло 1780 р. на вулиці Карла Людвика (Легіонів – пр. Свободи, непарні числа), як згадує один із львів'ян, «нічого іншого не було, тільки багна й трясовища; кілька домиків, розкинених тут і там при вулиці Єзуїтській (тепер Ягайлонська – акад. В.Гнатюка), два домики при вул. Сикстуській (Дорошенка), а як ціла Широка вулиця (теп. Коперника), все місце було болотнисте, самі мочари, трясовища, зарослі тростиною,— там на качки славно польовано». В околиці Академічної площі (початок вул. Саксаганського і пр.

За Стрийським парком є Персенківка. В XVII ст. вона звалася Коснерівкою, від імені міщанина Коснера, на ланах котрого була заложена. В 1687 р. дістав її у посідання львівський купець Яків Персінг, і з того часу вона має теперішнє ім'я. Персенківка стала голосна в часі українсько-польської війни в 1918—1919 рр.— велися тут завзяті бої.
На південний схід від Персенківки був фільварок Креблівка, яку заснував при кінці XIV ст. міщанин Лаврентій Кребль, власник бровару. Побіч Креблівки було село Освіча, відоме в XV ст. Але пізніше обидві оселі зникають. Мабуть, вони були знищені ворожими нападами. Освіча — це тепер частина лісу в ревірі (околиці, окрузі) Зубрі.
В цій стороні Львова колись були великі ліси, й за княжих часів, мабуть, ведено тут ловецьке господарство на велику міру. Про це свідчать назви сіл: Зубра вказує, що тут були зубри. Козільники й Сокільники — це ловецькі оселі, що доглядали козлів і пильнували соколів, яких уживано на лови.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Стрийський парк засновано в 1879 р. Ця околиця в давніх часах складалася з піщаних надм (дюн) і крутих ярів та долинок. В нижчій частині, від теперішнього пам'ятника Кілінському до вулиць Стрийської, Домбровського (І. Рутковича) й Пулавського (Паркова), був колись цвинтар, закритий 1823 р. Жодного сліду з нього тепер не зосталося. В горішній частині був австрійський форт. Парк поширено й прикрашено з нагоди крайової виставки 1894 р. В парку засаджено різноманітні дерева: червоні й яворові клени, каштани, вільхи, берези, буки, дуби, платани, акації, липи, сосни різних родів, смереки, ялівець, тис, модрину, американські сосни й різні кущі.

Сусідня Софіївка має назву від костела св. Софії. В давніх часах околиця була вкрита лісами, залишки їх збереглися до кінця XIX ст., тепер уже вирубані. Костел св. Софії був заснований близько 1614 р. фундацією міщанки Софії Ганлевої, перебудований 1765 р. у бароковому стилі. З історичних споминів є тут неясна традиція про табір Дорошенка чи «гайдамацький». З початком XIX ст. власником Софіївки був Ян Лукевич, секретар апеляційного суду. При своїм дворі він заснував великий овочевий сад і за тодішнім звичаєм приймав у себе велике товариство. Перед смертю 1817 р.

Вулицею Зибликевича й Дверніцького (І. Свєнціцького) доходимо до Залізної Води, над ставком, який творить притока Сороки. Залізна Вода стала місцем прогульок від 1830-х рр. Львів'яни мандрували туди не раз раненько із дітьми й харчами, клалися таборами по полянах у лісі й верталися пізнім вечором до міста. Гостей притягала також купіль у ставку Камінського, ну й корчемна, що тут стояла. Короткий час був тут літній німецький театр Франца Краттера.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

При кінці передмістя є ряд гарних парків та прогулькових місць.
Продовженням вулиці Кохановського є Погулянка. Колись була тут над потоком Полтви сільська оселя, що належала Деймам і Дзевалтовським. Коло 1800 р. купив її львівський адвокат Франц Венглєнський, поставив палатку (тепер реставрація) з будинками й надав оселі назву Погулянка. Венглєнський був людиною талановитою, веселою, товариською, при тім багатою, збирав біля себе велике товариство, письменників, артистів і з ними вів веселе життя на своїй Погулянці. Пізніше цю маєтність купив власник ресторанів Дістль, у палатці заложив пивоварню, на ставку завів флотилію човнів. Для львів'ян Погулянка стала одним з улюблених місць проходів завдяки гарному положенню й дикій природі.

Від Зеленої вулиці до вул. Яблоновських (Руставелі) тягнуться високі горби. В часах облоги Хмельницького 1648 р. була тут Вовча гора, яку зайняли українські війська. І з цієї сторони через Зелену вулицю йшов перший наступ на місто, під Галицьку браму. Пізніше згадується гола гора, звана «Скалкою»; нині тільки вуличка «На Скалці» (Скельна – бічна Яблоновських) пригадує це ім'я. Ці околиці належали до міста, під назвою Темричівського лану; місто наймало землі чиншівникам, і тут було багато городів, передміських домиків і пасік. У 1672 р. під час турецької облоги Львова стояв тут султанський мостівничий табір під проводом волоського воєводи Кантакузена: волохи висипали тут шанці й звідси обстрілювали місто. Скалка через те опустіла. В 1695 р. стояв тут табором польський великий гетьман Станіслав Яблоновський, опісля він загорнув собі ці землі й поставив тут величаву палату, заложив англійський парк і засадив вісім чотирикутників лип. Тут відбувалися магнатські забави й з'їзди. В 1792 р. хорват Моранович запускав звідси перший бальон (повітряну кулю). У 1795-1799 рр. був тут літній театр. 1822 р. військо купило палату з садами, й з того часу є тут казарми. 9 вересня 1848 р.