Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Блоги

Церква Воскресения

 

Церква Воскресения Христового вперше згадується 1453 р. Вона знаходилася при теперішній Замарстинівській вулиці, по лівій стороні. В XVI ст. мала коло ЗО парохіян. Стара будова, мабуть дерев'яна, згоріла раз 1623 р., вдруге під час татарського нападу 1695 р. спалили її татари, разом із своїми трупами. Нова церква була величавої будови, ясна, з трьома верхами. Престол був один, великий, із свічниками, хрестом тощо. Іконостас дерев'яний, різьблений, мальований «старосвітською роботою» з 40 образами. Церква мала досить срібних прикрас, багаті фелони й інше начиння.

Церква св. Теодора

 

Церква св. Теодора, згадана вперше 1453 р., знаходилася навпроти св. Миколая, по другій стороні Волинської дороги (Жовківської вулиці), — пам'яткою по ній лишилася площа св. Теодора. Парохія св. Теодора простягалася від Краківської площі до церкви св. Параскеви. Жили тут різні ремісники-українці: шевці, кушнірі, римарі, кравці, слюсарі. Найбагатші були родини Зарудських і Рачинських. В XVI ст. парохіян числено 40 родин, у XVIII ст. число осілих міщан було всього 10, до сповіді йшло 100 осіб. Як виглядала церква в давніших часах, нічого не знаємо. В 1706 р.

Церкви, що їх уже нема

 

Крім церков св. Миколая, Онуфрія й Параскеви, що існують і досі, в їх околиці було ще кілька церков, які не дотривали до нашого часу. Від XV ст. згадуються церкви св. Теодора й Воскресения, в XVI ст. — Преображення або Спаса, у першій половині XVII ст. постає церква Різдва Богородиці й монастирі св. Івана Богослова та Воведення Богородиці.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Церква св. Параскеви

 

Церква св. Параскеви, або П'ятниці існувала вже 1443 р., заснована, може, ще в княжих часах. Теперішня будова походить з 1644 р. Збудована з каменю, виглядає на кріпку твердиню з високою вежею. Верх у вигляді бані з чотирма меншими вежечками прибудовано при реставрації 1908 р. на місце давнього шатрового покриття. Церква була збудована при підмозі молдавських воєвод, про що свідчить герб воєвод, що зображує голову вола під звіздою й короною з сонцем і місяцем побіч, вгорі шабля, скіпетр і княжа корона з написом:
Солнце, мъсяць и корона,
Сцептрум палаш оборона,
Глава в вънци и з звездою
Нотують всъм ясность твою.

Монастир св. Онуфрія

 

Друга церква, що, за переказом, походить з княжих часів,— це монастирська церква св. Онуфрія. Польський літописець XVII ст. Зиморович оповідає, що перші ченці приїхали за князя Льва і князь віддав їм в опіку ікону Богородиці, мальовану св. Лукою. Пізніше, в 1463 р., монастир обновив міщанин Степан Дропан і добув для нього королівські привілеї. Як твердять монастирські хроніки, наново побудовано монастир при допомозі князя Костянтина Івановича Острозького.

Церква св. Миколая

 

З церков княжого Львова осереднє місце займала церква св. Миколая. Повз неї переходить стрімка вуличка Під брамкою; здогадуються, що в цьому місці були головні ворота до нижчих частин княжого замку. Церква св. Миколая — це, ймовірно, найстарша церква у Львові. Давня традиція каже, що вона була надвірною княжою церквою; може бути, що заснував її ще Данило або Лев, що в ній молилися князі — засновники Львова... Теперішня будова є значно змінена протягом довгих віків. Найстаршою частиною вважаються мури з гарного тесаного каміння, які відкрито під час відновлення 1924 р. Вони вказують, що церква мала план т. зв. грецького (рівнораменного) хреста.

Кульпарків

 

З Вулькою й давніми Байками мучиться Кульпарків. Він постав 1425 р. на міських «обшарах», тобто пустих просторах; заснував його міщанин німець Павло Гольдберг,— від його прізвища село звалося Гольдберггоф, з чого постала теперішня назва. На просторі Кульпаркова були гарні діброви; в 1588 р. сусідній шляхтич, власник Скнилова, вирубав у лісі 600 дубів. При кінці XVI ст. англієць Джон Байт заснував на Кульпаркові цегельню, що приносила місту великі доходи. Літом виїздили туди на літнє мешкання львівські бурмістри. Заклад для умово хворих побудовано на Кульпаркові в XIX ст. коштом краю.

Вулька

 

Далі на південь у ярах ховається Вулька (Тепер територія міського парку культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького). Вулька — назва зменшена від воля, означає оселю, закладену на окремих вільностях, свободах. Коли вона постала, не знаємо; зразу звалася Булькою панєнською, від ордену панєн домініканок, власністю якого була. Вулька знаходиться в ярах, де є джерельні потоки Полтви. Полтва творить тут два стави, яких назви все змінюються. Перший звався колись Полтавою, потім Бачинського, І. Альснера. Другий став звався Левицького, Маріонової, тепер зветься Світець (Басейн «Медик»), і віддавна були там купелі.

Байки

 

На південь від св. Юра є середмістя, яке в 1890-х рр. називано «Новим Світом»: тоді щойно місто посувалося в ці околиці. Є тут стара оселя На Байках — назва не вияснена: історик Антін Петрушевич тлумачив її як попсоване «на балках», тобто на ярах. Ще в 1860—1870 рр. це була напівсільська оселя з хатами, вкритими соломою й гонтою, з городами, оточеними живоплотами. Тутешні передміщани займалися мулярством і городництвом, продавали ярину до міста. Дівчата з Байок славилися красою. Це передмістя почали забудовувати архітектори: українець Іван Левинський і поляк Юліян Захарієвич. Так забудувалася давня Крижова (Чупринки) вулиця (тепер Потоцького), звана так від хреста, що стояв при її кінці. Цю околицю називано в 1890-х рр. Кастелівкою. Від третього будівничого Франца частина теперішньої вул. Листопада (Коновальця) звалася Францівкою, тут була фабрика гіпсу (Звідси назва вул. Гіпсової).

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Янівський Цвинтар

 

Янівський цвинтар засновано в 1883 р. Є тут понад двісті могил українських стрільців, що полягли у війні 1918— 1919 рр. *, та кілька могил розстріляних.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Окопи Дорошенка

 

Від Кортумівки на захід підноситься стрімке узгір'я; найвищий верх (374 м) має також назву Кортумової гори. На цьому узгір'ї давнішими часами видно було залишки окопів; мали це бути окопи гетьмана Петра Дорошенка, що облягав Львів разом з турками 1672 р.; один з горбів називано навіть «кіпцем Дорошенка», але цей переказ непевний. На цих місцях за австрійських часів побудовано шанці; копано стрілецькі рови, і з давніх окопів нема й сліду.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Кортумівка

 

Недалекий парк, приналежяий до закладу інвалідів і давньої стрільниці, — це Кортумівка. Назва її походить від Ернеста Кортума, губерніяльного радника, автора твору "Magna Charta libertatum" («Велика хартія вольностей») (1790 р.), в якім є їдка критика польської шляхти. Кортум мав тут поверхову палату з господарськими будинками і кільканадцять моргів (1 морг — 0,58 га) поля; при своїй садибі він залишив сад, в якому числено понад 2000 дерев, і невеликий виноградник. За садом був парк, який зберігся щасливо й до нашого часу. Колись на найвищому місці була альтана, з якої був величавий вид на місто.

Гора Страчення

 

По північному боці Янівської вулиці тягнуться узгір'я. На початку їх, від Клепарівської вулиці, є т. зв. Гора Страчення. («Mons supplicii»), на якій від XVIII ст. виконувано звичайно засуди смерті. Після 1768 р. страчено на цьому місці гайдамацьких ватажків. В 1847 р. повішено тут польських повстанців Теофіля Вісньовського і Йосифа Капусцинського; на їх честь поставлено пам'ятник. В устах народу гора називається Гицлівською, бо в сусідстві мешкав міський гицель (Служник, який виловлював бродячих собак).

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Янівська вулиця

 

Янівська вулиця починалася колись рогачкою коло костела св. Анни. При цій вулиці був костел Знайдення св. Хреста (де тепер реальність, ч. 29), по ньому залишилася назва Святохресної вулиці. Віддалення цього костела від міста мало бути таке, як віддалення Голгофи від мурів Єрусалиму. Близько 1625 р. вздовж Янівської дороги поставлено стації Христової муки. Під костелом в 1655 р. був табір московського війська, що під проводом Василя Бутурліна облягало Львів разом із Богданом Хмельницьким; москалі здерли тоді мідяну бляху з костела. Навпроти костела є старий дім, що належав у першій половині XIX ст.

Білогорща

 

Городецьке передмістя розрослося незвичайно від часу, коли побудовано там залізничний двірець. Тоді постали там нові оселі Богданівка й Левандівка, в яких збирається численне українське населення. В давніх часах була відома тільки Білогорща, що звалася Білогощ. Вона згадується вперше 1356 р. як пустир, аж 1463 р. осіло тут сімох хлопів «русняків». В 1611 р. оселя мала вже 27 домів. Місто жадало від білогорщан панщини, але вони підняли бунт 1636 р., залишили село і повтікали в ліси й багна. Магістрат вислав за ними міських козаків з рушницями, і селян присилувано по послуху й панщини.

Городецький цвинтар

 

Вгорі Городецької вулиці при вул. Білинських (Смаль-Стоцького) є старий городецький цвинтар, заснований у другій половині XVII ст. З давніх пам'яток зберігся пам'ятний стовп із свята коронації ікони Богородиці у домініканів 1753 р. і кілька знищених надгробків. На цвинтарі хоронено перших митрополитів — Ангеловича, Яхимовича, Литвиновича, в 1880 р. їх перенесено на Личаківський цвинтар,— одної тільки могили Ангеловича вже не відшукано.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Городецька вулиця (ч. 2)

 

На розі Городецької й Янівської вулиць є костел св. Анни, заснований як пам'ятка першого в історії міста страйку. Челядь і хлопці з кравецького цеху, не вдоволені зі своїх майстрів, раз потайки вночі хотіли залишити Львів і податися в інші сторони. Але нічна сторожа заступила їм дорогу; дійшло до боротьби, й кількох челядників полягло на цім місці і тут їх похоронено, їхні товариші мусили вернутися до міста, а пізніше, як самі стали майстрами, на могилах убитих заснували костел 1507 р. Пізніше костел належав до августиянів, 1783 р. став парохіяльним.

Церква Благовіщення

 

По другій стороні, при вул. Казимирівській, ч. 33, була церква Благовіщення Богородиці. Це одна з старших церков, згадується вже 1453 р. Братство при ній засновано за єпископа Макарія Тучапського 1542 р. В XVI ст. вона мала 40 парохіян, але в більшості дуже бідних: згадується двох пекарів, один кравець, один тесля і один маляр Симеон. У половині XVIII ст. церква була дерев'яна, крім головного престола, був вівтар св. Катерини; іконостас старий, дерев'яний, різьблений, золочений і мальований. Церковна утвар була засібна — 7 фелонів з дорогих матерій, три срібні чаші, багато інших срібних предметів.

Городецька вулиця

 

Городецька вулиця, до якої належала й теперішня Казимирівська, починалася від північно-західного рогу міських мурів. Дорога переходила через Полтву (при теперішній площі Голуховських – Торгова площа) і вище через другий потік, що випливав в околиці теперішньої пл. Смолки (пл. Генерала Григоренка). Там, де тепер вул. св. Станіслава (Тиктора), знаходився костел того ж імені і при ньому шпиталь для прокажених, заснований у XIV ст., знесений 1789 р. При Казимирівській вул. був монастир св. Бригіди, заснований з початком XVII ст., в XIX ст. перемінений на в'язницю, звану «Бригідками», що вславилася у воєнних часах.

Історичні події

 

Св. Юр мав також драматичні моменти у своїй історії. 3 січня (в цей час різниця між юліянським і григоріянським календарями становила 10 днів) 1584 р., у перший день Різдва на церкву напали слуги латинського архієпископа Соліковського, вигнали з церкви священиків Саву й Івана, що ставали до служби божої, і ворота церковні опечатали; владика Гедеон Балабан мусив вести процес із архієпископом, і щойно по трьох тижнях було відкрито запечатані церкви. Сам Гедеон Балабан був людиною нагальної вдачі, вів боротьбу зі Ставропігією й своїм духовенством і непослушних карав, не перебираючи у способах: ченців з монастиря св.

Синдикація вмісту

https://cartovar.com/rubricator/rub205/