Усе

Галицькі передміщани були люди завзяті й не раз вели спори з містом, найбільше за податки, які треба було платити на міські потреби, й за шарварки для поправи доріг та валів. Найболючішим для передмістя було те, що воно не мало ніяких укріплень і в часі війни падало все жертвою ворога. На початку XVII ст. передміщани підняли сміливу думку обвести своє передмістя укріпленнями. Король Жигмонт III прийняв цю думку прихильно, й королівський інженер Аврелій Пассаротті виробив план фортифікаційної лінії. Вона мала починатися від Вовчої гори (мабуть, теперішня Стрільниця) і вести через Личаків, Рури (вул.

Галицькі передміщани були люди завзяті й не раз вели спори з містом, найбільше за податки, які треба було платити на міські потреби, й за шарварки для поправи доріг та валів. Найболючішим для передмістя було те, що воно не мало ніяких укріплень і в часі війни падало все жертвою ворога. На початку XVII ст. передміщани підняли сміливу думку обвести своє передмістя укріпленнями. Король Жигмонт III прийняв цю думку прихильно, й королівський інженер Аврелій Пассаротті виробив план фортифікаційної лінії. Вона мала починатися від Вовчої гори (мабуть, теперішня Стрільниця) і вести через Личаків, Рури (вул.

Околиця вул. Пекарської й Сакраменток (Туган-Барановського) звалася давніше Песій Ринок, не знати, з якої причини. Перші оселі постали тут у XV ст., осадив їх німець Петро Айзенгітель. Костел сакраменток заснований 1718 р., будову викінчено аж 1881 р. у бароковому стилі з невдалою вежею; при костелі є монастир з великим садом і ставком, що називався колись Вороблячим.

І.Крип'якевич Історичні проходи по Львові. - Львів, Видання товариства "Просвіта", 1932.

Парохіяльна церква Богоявления Господнього згадується вперше 1386 р. Вона стояла на місці, де вулиця Фредра сходиться з вулицею Баторія, на грунтах, що були між двома потоками, Пасікою й Сорокою. Було при ній братство, що дістало статут 1591 р. Подібно як на інші церкви, так само й на церкву Богоявления напав і замкнув її 1584 р. латинський архієпископ Соліковський, щоб присилувати православних до нового календаря. Братство належало до заможніших і вело ширшу діяльність. Вже 1546 р. була при церкві школа — найстарша з відомих нам у Львові. Пізніше братство утримувало також шпиталь.

При теперішній вул. Баторія (Князя Романа), в місці, де гімназія (середня школа № 35), був монастир кармелітів взутих, заснований 1614 р. Під час облоги 1648 р. українські війська здобули цей монастир 9 жовтня; до цього причинився якийсь передміщанин-маляр, що показав догідний доступ до кляштору через доми й паркани. При обороні полягло близько 400 людей, що схоронилися в монастирі. Надгробний напис з їх могили переховується в другому монастирі кармелітів при Губернаторських валах (костел на вул. В. Винниченка). Українці пробували тоді здобути й Галицьку браму; в бою поліг Клим Лизогуб, батько відомого козацького роду з Полтавщини.

При самих мурах міста стояв монастир бернардинів, збудований у XV ст. з дерева, перебудований по 1600 р. Костел монастиря зведено у ренесансному стилі, з тесаного каміння, у трьох кондигнаціях, з характеристичними волютами й фігурами святих. Всередині він має три нави, 15 барокових вівтарів. Сам монастир складається з ряду будов, ззаду (від сходу) є останки давніх мурів зі стрільницями. Окремо стоїть вежа новішого походження. Перед костелом колона Івана з Дуклі в пам'ять облоги Львова Богданом Хмельницьким; бернардини склали легенду, що їх святий показався під час облоги на хмарах і ослонював місто від куль*.

Галицьке передмістя лежало при шляху, що вже у княжих часах вів зі Львова до Галича. Мабуть, з тих часів походить перше заселення цієї околиці. Як постав новий Львів серед мурів, Галицьке передмістя починалося від Галицької брами, на перехресті теперішніх вул. Галицької й Собєського (Братів Рогатинців). Місце перед брамою звалося «Під стражею». Тут стояв малий костел Воздвижения Чесного Хреста, побудований в XVI ст. з цвинтариком довкола. Він був костелом ковалів, слюсарів, іглярів і котельників. Знесений за часів Йосифа II. В сусідстві була палата Потоцьких, що згодом перейшла у власність міста.

1445 р.*— УРИВОК З «ХРОНІКИ ЛЬВОВА» ДЕНИСА ЗУБРИЦЬКОГО ПРО БУДІВНИЦТВО ТА НАЗВИ ОБОРОННИХ ВЕЖ У МІСТІ ТА ПЕРЕДАЧУ ЇХ У ВІДАННЯ РЕМІСНИЧИХ ЦЕХІВ

...Після закінчення в цьому році будування веж навколо міста роздано їх ремісничим цехам, від яких вони пізніше і дістали свої назви, з обов'язком, щоб кожний цех свою вежу утримував, обладнав її потрібною зброєю та амуніцією, і на випадок необхідності оборони міста збирався до своєї вежі і обороняв мури.
Веж було 17, а саме: 1) Краківська брама належала до кушнірів; 2) Якщо йти в напрямку церкви св. Марії, то там була вежа хутровиків, миловарів і бляхарів, яку звали Струмиловою;

Різдвяна шопка біля Ратуші на пл. Ринок.