Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Мандрівки

Губернаторські вали

 

При кінці XVIII ст. австрійська влада знесла міські укріплення,— мури й башти зруйновано, вали розкопано й землю з них ужито на засипання фос. У 1821 р. губерніальний радник Райценгайм піддав проект уладження променади на запустілих валах; тоді впорядковано ці місця, засаджено італійські тополі, каштани й інші дерева, заведено стежки з лавками. Цей столітній парк знищила значно буря близько 1900 р. На честь засновника названо променаду Райценгаймівкою; пізніше, як губернатор Галичини Гавер замешкав у новій палаті, постала назва Губернаторських валів. На місці «великого белюарду» до 1890-х рр. був літній театр.

Вали й мури

 

Старе місто, тепер середмістя, було обведене довкола укріпленнями з валів, ровів і мурів. Ці фортифікації йшли чотирикутником,— від сходу Губернаторськими валами (Сквер між Митною і Підвальною), від півночі Скарбківською (Л. Українки) вулицею, від заходу Гетьманськими валами (пр. Свободи), від полудня вулицею Собеського (Братів Рогатинців).
Укріплення складалися з:
1) внутрішнього муру з баштами,
2) зовнішнього муру з бастіонами,
3) першого рову,
4) валів із баштами,
5) другого рову.

Жидівська дільниця

 

Жиди мали свою окрему дільницю, яка займала нижчу частину теперішньої Бляхарської вулиці, площу Векслярську (пл. Коліївщини) й частини вул. Боїмів та Собєського. Бляхарська вулиця була осередком і звалася Жидівською вулицею. При її вході від Руської вулиці була «Жидівська брама», мурована, що забезпечувала жидівське гетто від нападів. При цій вулиці (тепер Бляхарська в подвір'ї, ч. 27) знаходиться стара синагога фундації Ісака Нахмановича, побудована 1582 р. Павлом Щасливим і Петром Зичливим у готичному стилі, але з деякими ренесансними прикрасами.

Монастир Домініканців

 

Північно-східний ріг старого міста займає монастир домініканів із костелом, заснований у XIV ст. Теперішній костел, побудований 1748 р. в стилі рококо, належить до найгарніших пам'яток цього стилю на наших землях. Костел має план грецького хреста, покритий могутньою банею. У бічних каплицях багато надгробків та епітафій, один пам'ятник руки Торвальдсена. Найстаршою пам'яткою костела є т. зв. Богородиця св. Яцка — це мала алебастрова статуя, яку місіонер-домініканець Яцко Одровонж мав принести з Києва до Галича, а потім вона дісталася до Львова. В монастирі домініканів 1559 р.

Вулиці Краківська і Вірменська

 

Краківська вул. в XV ст. звалася «Татарською» або «Поганською», названа так тому, що при ній коло Краківської брами було кілька домів татар. Татари в більшім числі мешкали на передмісті за брамою. Старші кам'яниці: ч. 24 — балкон в стилі рококо, ч. 11 — купецькі відзнаки з поч. XIX ст., ч. 34 — прикраса в стилі цісарства.

Народний Дім

 

На місці, де стоїть Народний Дім і церква Преображення, був монастир і костел чину св. Трійці, званого тринітаріями, що займалися викупом невільників з турецької неволі. Тринітарії оселилися тут 1695 р. й жили до скасування чину 1783 р. Цісар Йосиф II монастирські будинки призначив на заснований ним львівський університет. У костелі уладжено бібліотечну салю, й тут 16 листопада 1784 р. відбулася інагурація нового університету. Саля була прибрана адамашковими котарами (портьєрами), портретом цісаря й мальовилами, що зображали університетські будинки. На столі були зложені диплом, печать та інсигнії університетських властей.

Низький Замок

 

Далі стояв т. зв. Низький Замок, названий так для відрізнення від Високого Замку на горі. Він лучився з мурами міста при північно-західнім розі, фронтом стояв до теперішньої вул. Рутовського, починаючи від вул. Лукасінського (Низький Замок), до половини промислової школи. Повстав він разом із першими укріпленнями міста в XIV ст., двічі горів, був перебудований і в руїнах дотривав до початку XIX ст. Низький Замок був резиденцією королівського старости. Вхід був десь навпроти Народного Дому (до 1990 р. - окружний Будинок офіцерів).

Церква Св. Хреста і монастир Францішканів

 

Дальше за будинками єзуїтів був монастир францішканів з костелом св. Хреста, на місці давнішої церкви св. Хреста. Костел був заснований в XV ст. У сім францішканськім костелі відбулася славна нарада у вересні 1648 р., як на Львів ішов тоді Хмельницький. На раді було 3000 шляхти, і вона віддала оборону міста і краю князеві Яремі Вишневецькому, знаному з ненависті до козаків. Але Ярема забрав тільки гроші, зібрані міщанами на оборону, і кинув місто на його власну долю. Під час наради у костелі помічено якогось передміщанина-українця, що записував щось у книжечці. Його взято за шпигуна, виведено із костела і біля єзуїтської фірти без допиту і суду вбито. В 1785 р.

Костел Єзуїтів

 

Вулиця Трибунальська звалася зразу Шевська, від кінця XVIII ст.— Дикастеріальна, тому що вела до урядових бюр у єзуїтів. При ній помітніші доми в стилі цісарства, ч. 10 і 12.

Шпиталь Св. Духа

 

При катедрі був цвинтар, обведений довкола муром. Навпроти теперішньої захристії була брама для переїзду повозів, що звалася королівською. Піші йшли на катедральний цвинтар по кількох східцях; також дві фіртки були від сторони площі св. Духа (пл. Івана Підкови) і проти головного входу. Перед останньою фірткою були різничі ятки, в яких деколи навіть бито худобу. Мур зруйновано при реставрації 1776 р., тоді перенесено під сам костел божий гріб, що колись був в одній з брам. Ятки 1800 р. розібрано і перенесено за Краківську браму.
Теперішня вулиця Рутовського, недавно ще Театральна, колись мала ім'я Довгої. Площа св. Духа називається від костела того ж імені, при якім від XIV ст. був шпиталь, найдавніший у Львові. Костел і шпиталь знесено 1792 р.; при пізніших розкопках у 1840 р. відкрито давній цвинтар, багато людських костей. За австрійських часів при площі поставлено військову стражницю (приміщення для варти).
В цій околиці була також міська лазня і вузька вуличка між шпиталем і комплексом єзуїтів, звалася Лазебною. При кінці цеї вулички була мурована «єзуїтська фірта», що вела на вали. З кам'яниць помітніша при вул. Рутовського, ч. 10, з орнаментикою в стилі рококо.

Римо-Католицька Катедра

 

З Ринку, з кожного рогу, виходять по дві вулиці — Руська і Сербська, Галицька і Капітульна (Катедральна пл.), Трибунальська (Шевська) і Краківська, Гродзіцьких (Друкарська) і Домініканська (Ставропігійська). Вони доходять до чотирьох вулиць, рівнобіжних до боків Ринку: Бляхарської (І. Федорова), Боїмів (Староєврейська), Рутовського (Театральної) і Вірменської. Знову рівнобіжно до цих вулиць ідуть вулиці: Підвалля, Собеського (Братів Рогатинців), Гетьманська (пр. Свободи) й Скарбківська (Л. Українки) з деякими меншими вуличками. Простір цих вулиць — це теперішнє середмістя, а колись властиве місто, укріплене довкола мурами й валами.

Успенська церква (ч.2)

 

При головній церкві є окрема каплиця Трьох Святителів, фундації Корнякта, побудована 1590 р., обновлена 1671 р. греком Александром Балабаном. Це невелика церковця, збудована з тесаного каменю, фасад поділений трьома пілястрами на три поля, посередині портал, на краях два вікна, густо вкриті різьбою з мотивами винограду й іншими; фриз із головок і фестонів, над будовою — три високі бані. Всередині каплиця знищена реставрацією, під час якої вкрито її стіни мармуром.

Успенська церква

 

Під патронатом братства була церква Успення Богородиці. Першу вістку про неї маємо з 1399 р. Ця найдавніша церква погоріла при пожежі Львова 1527 р., братство на руїнах вибудувало нову, але вже 1547 р. мури почали розсуватися, і братство мусило приступити до ґрунтовної перебудови. Нову церкву закінчено 1559 р., будував її Петро Італієць з Люгано; значну підмогу братству дав молдавський воєвода Олександр — на честь його вмуровано таблицю над вхідними дверима, і з того часу церкву називано волоською. Але при пожежі 1571 р. Успенська церква знову погоріла. Ставропігія мусила взятися до нової будови. Розпочато її 1591 р.

Українські міщани (ч.2)

 

Руська вулиця була свідком і тріумфів, і недолі нашого міщанства. В 1539 р. святковано тут відновлення львівського владицтва. Наші міщани кільканадцять літ вели заходи, щоб добути собі єпископа, і врешті, по довгих заходах і коштах, добилися свого. Першим єпископом став Макарій Тучапський, львівський міщанин і діяльний член братства. В 1584 р. напередодні Різдва, 3 січня (в цей час різниця між юліянським і григоріянським календарями становила 10 днів), на Успенську церкву напав латинський архієпископ Соліковський, вигнав із церкви вірних, що тут зібралися, зневажив священика і врешті запечатав церкву,— таким способом хотів присилувати братство, щоб згодилося святкувати свіжозаведений григоріянський календар. По довгім процесі наші міщани змогли оборонитися, і церкву відкрито. В 1586 р. відвідав братство патріарх Єремія, надав йому нові права.

Кам'яниці при Руській вулиці (ч.2)

 

Серед домів братства були також шкільні будинки. Були тут дві школи, одна «мала шкілка», дерев'яна, обліплена глиною, друга більша, мурована. Обидві були криті гонтою, з сильними дверми, які замикано на колодку, при вікнах були віконниці і з даху йшли ринви, якими вода сходила до мурованого «ринштоку». Під школами були великі пивниці, в яких переховували овочі, вино тощо, та також винаймали їх під час ярмарків купцям на товари. Школи були обведені парканом — братство пильнувало, щоб тут було чисто, й не раз вивозило звідси гній і сміття. Про внутрішнє уладження школи знаємо небагато.

Кам'яниці при Руській вулиці

 

Протягом XVI—XVIII ст. братство забудувало цілий чотирикутник між Руською, Бляхарською і Зацерковною (тепер сквер між Домініканським костелом і будинком №9 по вул. І.Федорова) вулицями. З давніх будов не залишилося нічого, на їх місці постали нові доми при кінці XIX ст. Але знаємо, що тут були головний будинок братства, будинок друкарні, дві школи та інші прибудови.

Церковне братство - Ставропігія

 

Церковне братство при Успенській церкві постало в XV ст., від 1530-х рр. розвивало чимраз більшу діяльність, врешті 1586 р. від антіохійського патріарха Йоакима дістало підтвердження нового статуту й титул Ставропігії. До братства могли належати особи всякого стану, міщани й міщанки; вписове (вступний внесок) було 6 грошей і річна вкладка також 6 грошей, але поза тим братія давала на братські цілі добровільні пожертви і в тестаментах записували більші легати. Число членів братства в 1586 р. було всього 14, потім зросло до 50. В члени вписувалися також різні визначні люди з-поза Львова: козацькі гетьмани Ружинський, Виговський, Тетеря та інші.

Українські міщани

 

Українські міщани в давнім Львові займали невеличку дільницю при Руській вулиці.
Руська вулиця згадується під сею назвою вже в XV ст. В ті часи було тут всього 14 домів, що належали до наших міщан. В 1405 р. маємо перші імена цих міщан: Омелян, Іван, Реполуск, Гаврило, Іван Кушнір, Ленова, Гриць, Зань Кушнір, Петро, Кузьма, Васька, Улька, Матвій, Іван Бушкаль. Пізніше визначніші міщанські роди на Руській вулиці були Луцькі, Бабичі, Красовські в XVI ст., Білдяги, Добрянські, Стрілецькі — в XVII ст., Лясковські — в XVIII ст. Між ними були також греки Лангіші, Алвізи, Ізаровичі та інші.
При Руській вулиці побіч церкви Успення Богородиці знаходилися будинки Ставропігії.

Кам'яниці в Ринку (ч.3)

 

Південний бік Ринку значно перебудований. Із старих домів найліпше зберігся ч. 14, в ренесанснім стилі, з тесаного каменю, пізніше обтинкований. Над входом – венеціанський лев з відкритою книгою з 1600 р. Жив тут Іван Массарі, венеціанський купець і консул.
Доми з гарними балконами ч. 15 і 16 – з початку XIX ст. Доми ч. 17, 18, 19, 20 у стилі рококо, зі стильовими балконами. Дім ч. 21 має ренесансний портал (збережений під виставою).

Кам'яниці в Ринку (ч.2)

 

Доречно подати деякі місця із статті М. Еліяшевського «Палата князів Любомирських у Львові», яку він помістив у виданні „Wiadomości Konserwatorskie" (Львів, 1925. Р. І. Ч. 7. С. 199–209). «До небагатьох львівських кам'яниць, які не тільки не попали в руїну протягом XVIII ст., але заясніли в новій стильовій одежі, належали кам'яниці Шимоновичів і Торошевичів, тепер князя Любомирського. з яких побудована палата, як про це говорять міські акти з 1770 р. Нинішній вигляд кам'яниці, особливо її партер, здеформований склеповими (крамничними) входами, виставами й вивісками, сливе не дає здогадуватися, що маємо перед собою першорядну пам'ятку, як під оглядом стилю, так і минулого.

Синдикація вмісту

виноград забава