Опублікуй власні знимки Львова - задокументуй нашу культурну спадщину!

Історичний тлумачний словник

В історичному тлумачному словнику зібрані пояснення до історичних документів, матеріалів і мандрівок.

Є (1) | А (4) | Б (8) | В (7) | Г (8) | Д (7) | Е (1) | Ж (2) | З (5) | Й (2) | К (15) | Л (15) | М (6) | Н (7) | О (2) | П (9) | Р (8) | С (19) | Т (5) | У (6) | Ф (1) | Х (2) | Ч (2) | Ш (9) | Щ (1) | Ю (2) | Я (1)

Вербна субота - субота перед Квітною неділею, за тиждень до Великодня. У квітну суботу на квітну неділю у церкві святять лозу (вербу).

український кооперативний банк з обмеженою порукою у Львові. Заснований 1895 р. з метою зберігати заощадження, надавати позички українському населенню. Розміщувався у будинку № 20 по вул. Руській. Ліквідований у 1939 р.

(1844—1916) — український художник. Навчався у Краківській школі красних мистецтв (1868—1871) та Віденській Академії мистецтв (1872). З 1873 р. працює у Львові. Автор низки іконостасів. Твори зберігаються у Національному музеї у Львові.

(1882 — 1910) — студентський діяч, борець за український університет у Львові. Загинув 1 липня 1910 р. від кулі польського шовініста під час сутички в університеті. Його смерть мала великий вплив на наступні студентські покоління.

Український архітектор II половини XVI ст. Працював переважно у Львові. Автор вежі Вірменського собору (1570), «чорної кам'яниці» (1577) на пл. Ринок, каплиці Трьох святителів (1578), Успенської церкви та інших будівель, виконаних у формах італійського Відродження.

Кременець — місто-фортеця у Волинській землі.

(р. народження невідомий — листопад 1648) — черкаський полковник, один
з найближчих сподвижників Б. Хмельницького.

(1865—1929) — правник, довголітній (понад 20 років) редактор українського видання австрійського «Вісника державних законів», засновник українського товариства «Родина» у Відні.

(рр. народження і смерті невідомі) — ливарник і друкар. З 1662 р. разом з дружиною працював у друкарні Львівського братства, з 1678 р. — в Унівській друкарні.

Золотоординський воєначальник.

бірючина

Один з литовсько-білоруських літописів XVI ст. Названий так, оскільки рукопис входив до колекції рукописів Археологічного товариства у Петербурзі.

(1821 —1873) — суддя, культурний і політичний діяч народовського напрямку. Член «Руського Собору» і «Собору Руських вчених» (1848), засновник і довголітній голова Товариства «Просвіта» (1870—1873), посол до Галицького сейму (з 1861 р.) і його віце-маршал (з 1870 р.). Відстоював рівноправність українців у всіх ділянках державного життя і крайової адміністрації, засновник народовської газети «Основа» (1870—1871), автор перекладу українською мовою австрійського цивільного кодексу.

Латинський кафедральний собор збудований у 1360—1481 рр. —
єдина пам'ятка готичного Львова, яка збереглася до наших часів. Під час реставрації
у 1760—1778 рр. деякі готичні форми уступили місце модним тоді барокковим.

(бл. 1228 —бл. 1301)—галицький князь. Після смерті свого батька Данила Романовича Галицького (1264) успадкував Перемишльське князівство і Львів.

(1851 — 1919) — архітектор. Закінчив Технічну Академію у Львові (1875). У 80-х рр. XIX ст. заснував власну архітектурно-проектну майстерню, будівельне підприємство та майстерню виробництва художньої майоліки (за народними зразками). З майстернею І. Левитського співпрацювали О. Лушпинський, Л. Левинський, Т. Обмінський, Ч. Червинський. Тут велися пошуки українського стилю в дусі модерну. Головні роботи: будинок товариства «Дністер» (тепер поліклініка, вул. Руська, 20), Академічний дім (тепер гуртожиток поліграфічного інституту, вул. Коцюбинського, 21), будинок бурси Українського Педагогічного Товариства (тепер головний корпус лісотехнічного інституту), будинок Музичного інституту (тепер музичне училище ім. Ф. Колесси) та ін. З 1903 р.— професор Львівської політехніки.

У заповіті — доручення спадкоємцю виплатити певну суму або передати певне майно на якісь цілі.

(1810—1869) — церковний діяч в Галичині, проповідник при катедральному соборі св. Юра. З 1852 р.— ректор духовної семінарії у Відні, з 1863 р.— галицький митрополит, член сейму у Львові та член Державної Ради у Відні. Відстоював українську мову в школі та провінціях. Заслугою його була т. зв. «конкордія», яка урівнювала східний обряд з латинським.

(1764—1829) — філософ і юрист родом із Пряшівщини. З 1787 р.— професор логіки, метафізики і етики у Львівському університеті. З 1801 р.— професор Краківського університету, а з 1803 р.— Петербурзького педагогічного інституту і новозаснованого університету (з 1819 р.). Написав підручники «Логические наставления» (1815), «Теория общих прав» (1828), панегірики, перекладав підручник етики X. Баумайстера церковно-слов'янською мовою з домішкою українізмів.

(1593—1661) — молдавський господар (1634—1654), спочатку прихильник Польщі, згодом союзник Б. Хмельницького, з яким вони стали сватами (Тиміш Хмельницький оженився з дочкою В. Лупула — Розандою). За нього в урядових грамотах вперше з'явилася румунська мова, а 1642 р. відбувся спільний синод української і молдавської православних церков в Яссах за участю делегатів Петра Могили.

(1846 —1912) — педагог, філолог-класик. Автор шкільних підручників («Читанка», 1892; «Взори поезії і прози», 1894, та ін.), статей з класичної філології і української літератури.

Луцьк — місто-фортеця у Волинській землі.

Замок на Замковій горі - найвищій точці в межах Львова. Дата спорудження львівського замку 1270 р. умовна, основана на традиції. Очевидно, в цьому році або близько цього року проходила його відбудова, після того як Лев Данилович «розібрав Львів» у 1259 р. Археологічні дослідження, які проводилися в радянський час на Замковій горі, дали підстави для висновків, що тут вже в XI—XII ст., а можливо й раніше, існувало давньоруське поселення (Ратич О. О, Давньоруські матеріали з розкопок 1955—1956 рр. на Замковій горі у Львові.— Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині, 1961, вип. З, с. 125). Знайдені там матеріали свідчать про те, що давньоруський Львів у XII— XIII ст. був поселенням міського типу з розвиненою торгівлею (Багрій Р. С. Археологічні дослідження ранньосередньовічного Львова.— Київська Русь: Культура, традиції.—У кн.: 36. наук. пр. К., 1982, с. 31).
Після загарбання Львова феодальною Польщею у 60-х рр. XIV ст., руський замок був спалений, а на Замковій збудовано кам'яний замок, який служив бастіоном польського королівства на українських землях.
Наприкінці XVIII ст. почалося розбирання мурів замку і його матеріал використовувався для будівництва нових споруд. Замкова гора докорінно змінила свій вигляд після 1869 р., коли в польських шляхетських колах виникла ідея насипання пагорба на честь 300 роковин Люблінської унії 1569 р., що знаменувала собою акт об'єднання Литовського великого князівства з шляхетською Польщею і встановлення панування польсько-шляхетських загарбників на правобережній і лівобережній Україні. Під час насипання пагорбу було знищено рештки Високого замку (крім невеликого відрізка стіни, який зберігся до наших днів), але під його фундаментами розкопано обгорілі дубові підвалини могутньої давньоруської споруди, знайдено багато предметів того часу.

(р. народження невідомий — 1384) — син князя Гедиміна, литовсько-руський князь. Після смерті Юрія-Болеслава бояри проголосили його галицько-волинським князем. Вів тривалу боротьбу проти Польщі й Угорщини за галицько-волинські землі, північна частина яких (Волинська, Холмська і Белзька землі) залишилася у складі Литовсько-Руської держави.

Об'єднання Литви та Польщі у федеративну польсько-литовську державу —
Річ Посполиту, остаточно оформлене на сеймі в Любліні І липня 1569 р.

середньовічне міське право. Виникло в XIII ст. у м. Магдебурзі (Східна Німеччина), торкалося багатьох сторін суспільного життя міст. В Україні м. п. вперше одержали міста Галицько-Волинської землі наприкінці XIII ст.— в першій половині XIV ст. Тут воно сприяло посиленню німецької і польської колонізації, обмеженню прав некатолицького населення — українців, вірмен та ін. М. п. в Україні під впливом місцевих умов і звичаєвого права відрізнялося від права німецьких міст. У Львові застосування м. п. було припинено 1786 р.

(1878—1969) — український художник-живописець. Навчався у Львівській художньо-промисловій школі (1895—1899) та Краківській Академії красних мистецтв (1900—1905). Створив багато пейзажів, жанрових картин, історичних полотен, які зберігаються у музеях Львова та Києва. Автор ікон для львівських церков.

(1846—1903) — польський скульптор. Навчався у майстерні П. Філіппі у Львові та у Віденській Академії мистецтв. Основні роботи: пам'ятники С. Гощинському, Орденові на Личаківському цвинтарі. Разом із Г. Кузневичем працював над пам'ятником Я. Кілінському в Стрийському парку та групою «Фортуна» для будинку ощадної каси у Львові (1892).

(1596—1647) — визначний церковний та культурний діяч XVII ст., митрополит київський (1633—1647). З 1627 р.— архімандрит Києво-Печерської лаври, керівник гуртка вчених, т. зв. «Могилянського Атенеуму» (Сильвестр Косів, Ісайя Трофимович-Козловський, Атанасій Кальнофойський), який опрацював проект «Православне сповідання віри», що остаточно підтверджено усіма східними патріархами 1643 р. У 1631 р. заснував у Києво-Печерській Лаврі школу, яку 1632 р. об'єднав з братською школою на Подолі і цим поклав початок Києво-Могилянській Колегії. Один з авторів проекту українсько-білоруського патріархату (1628—1629), який однак не здійснився через опір з боку Польщі, Козаччини і Риму. Помер у Києві. Похований у Великій Лаврській церкві.

(р. народження невідомий — 1632) — церковний діяч. Навчався у Грецькій колегії в Римі, королівський секретар Жигмонта III. З 1613 р.— єпископ володимирський, співробітник митрополитів І. Потія та Й Рутського. Автор життєписів св. Йосафата Кунцевича та І. Потія, автор низки полемічних творів.

Суспільно-політична течія, яка виникла в XIX ст. серед українців Галичини, Закарпаття, Буковини. Здебільшого об'єднувала частину консервативної інтелігенції, духівництва і сільської буржуазії, яка спиралася на реакційні сили царської Росії, охоплювала широкий діапазон культурних і політичних орієнтацій — від симпатій і сподівань на допомогу з боку Росії у боротьбі з поляками та угорцями аж до повного самозречення українського народу і визнання цілковитої єдності з Росією на засадах «єдиної, неділимої».

ікони Ісуса Христа і Божої Матері на іконостасі ліворуч і праворуч від царських врат.

Перша споживча кооперативна спілка на західноукраїнських землях. Заснована у Львові з ініціативи В. Нагірного і А. Ничая, які пізніше стали її довголітніми керівниками. Метою створення було постачання оптом закупленого матеріалу з перших рук і навчання українського населення вести власну торгівлю.

найстаріша і найбагатша культурно-освітня установа в Галичині. Створена у 1849 р. заходами Головної Руської Ради (зк почаном священика Л. Трещаківського). Австрійський уряд виділив для спорудження будівлі площу, на лкій стояв заснований до 1848 р. будинок львівського університету. Народний Дім зведено 1851 —1864 рр. на пожертви українського населення краю. При Народному Домі діяла заснована 1848 р. Галицько-Руська матиця, що займалася культурно-освітньою роботою та виданням підручників. «Управляющий совіт», що керував з 1872 р. Народним Домом, захопили москвофіли і не допускали до його керівництва національне свідомих українців. Після окупації Галичини Польщею комісаром цієї установи було призначено М. Бачинського. Упродовж міжвоєнного періоду діяльність Народного Дому обмежувалася музейно-архівними справами. Тут діяли бібліотека, бл. 120 тис. книг, в т. ч. 5 тис. рукописів і документів, археологічно-історичний (разом з картинною галереєю) та природознавчий музеї. Під час окупації Галичини російськими військами (1914—1915 рр.) частину бібліотеки було вивезено до Росії, в 1918 р. пропала велика нумізматична колекція. Видавався «Вісник Народного Дому» (1883—1914 — щомісячно, після 1921 — періодично). Після 1939 р. Народний Дім було ліквідовано, приміщення передано під окружний Будинок офіцерів, а його збірки — до бібліотеки АН УРСР і реорганізованих львівських музеїв.

НТШ — громадська наукова організація у Львові. Реорганізоване у 1892 р. з Товариства ім. Шевченка, заснованого 1873 р. як літературне з ініціативи О. Кониського і М. Драгоманова. В 1892—1918 рр. було першою і єдиною новітньою Академією наук українського народу. В НТШ було три секції: історико-філософська, філологічна і математично-природничо-лікарська, до складу яких входила низка комісій (археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична та ін.). В НТШ працювали М. Грушевський (голова в 1897—1913 рр.), І. Франко, В. Гнатюк, І. Горбачевський, Ф. Вовк, І. Крип'якевич, І. Пулюй, І. Раковський та інші. Серійні видання «Записки НТШ», «Етнографічний збірник», «Пам'ятки українсько-руської мови», «Матеріали до української етнології». До 1939 р. НТШ випустило понад 1100 різноманітних наукових та літературних видань. Від 1946 р. осередки НТШ діяли у Західній Європі, США, Канаді, Австралії. В кінці 1989 р. відновлено Наукове Товариство ім. Т. Шевченка у Львові.

(рр. народження і смерті невідомі) — золотар XVII ст., працював у Львові. З 1691 р. виконував замовлення Львівського братства.

Крім Високого замку у Львові був так званий Низький, або Нижній замок, який служив житлом князів, а згодом львівських старост, тимчасовим житлом королів. В ньому знаходилась також канцелярія шляхетських городського і земського судів.

(пом. 1300)—золотоординський темник, син хана Джучі.

(1833 — 1894) — мовознавець і літературознавець, письменник і громадський діяч. З 1867 р. керівник кафедри української мови і літератури Львівського університету. Як мовознавець відстоював окремішність і самобутність української мови. Головна праця «Історія літератури руської» (І — IV частини, 6 випусків, 1887 —1893 рр.). Видав український переклад з коментарями «Слова о полку Ігоревім» (1876). Автор хрестоматій, поем і драм, укладач і видавець «Кобзаря» Т. Шевченка у 2-х томах (Львів, 1893). Співзасновник і видатний діяч Товариства «Просвіта» та Наукового Товариства імені Шевченка у Львові.

(бл. 1463—1533) — український магнат, князь, походженням з Турово-Пинських Рюриковичів, староста брацлавський і луцький, маршалок волинський, каштелян віленський, воєвода троцький, великий гетьман литовський. В 1514 р. розбив московське військо під Оршею. Батько князя Василя Костянтина Острозького (1527 — 1608).

айва

(р. народження невідомий — 1618) — львівський архітектор італійського походження. Вперше згадується в церковних книгах Львова 1585 р. Головний будівничий Успенської церкви (1591 — 1598), костелів бернардинів (1600—1630) і бенедиктинок, каплиці Камп'янів та інших. Будівлям Римлянина притаманні риси італійського Відродження в поєднанні з місцевим колоритом.

(1855—1915) — громадський діяч, економіст, видавець, керівник різних виховних освітніх і економічних установ у Львові. Почесний член товариства «Січ». В 1888—1906 рр.— керівник Інституту святого Миколи для учнів. Член правління товариства «Просвіта», «Руська Бесіда», «Руське Товариство Педагогічне», член-засновник Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. Редактор календарів «Просвіти», один з піонерів галицької кооперації, редактор часопису «Економміст» (1905 —1908) та «Економічної бібліотеки». Підтримував тісні зв'язки з культурними діячами і письменниками Наддніпрянщини. Як заложник, вивезений російською окупаційною владою зі Львова в 1914 р. до Києва, де й помер.

Традиційно в Галичині позначали поверхи наступним чином: партер (за сучасною термінологією — перший поверх); перший поверх (тепер — другий); другий (тепер — третій); одноповерховий будинок (тепер — двоповерховий).

(1825 —1881) — скульптор, за походженням француз. Навчався у Парижі. Працював у каменярській фірмі Шімзера і на її замовлення виконав низку пам'ятників на Личаківському цвинтарі. Пізніше співпрацював з Ю. Горголевським (1851 —1903), відкрив власну майстерню (вул. Пекарська, 21).

(бл. 1600 — після 1666) — живописець, жив у Львові. Навчався і працював у майстерні Ф. Сеньковича. У 1666 р. був старшиною львівського малярського цеху. Твори: ікони Богоматері над вхідними дверима Успенської церкви (1638), іконостас (тепер в с. Великі Грибовичі коло Львова, 1638) та ін.

(Petrus Italus) — львівський архітектор І пол. XVI ст. Італієць за походженням з м. Люгано (Швейцарія). Відомі роботи: Успенська церква (1547 —1559), житловий будинок на вул. Вірменській, костел у Бистричі. На його роботах помітний вплив італійського ренесансу.

майстер, який виготовляє мотузки.

Українське громадське культурно-освітнє товариство. Його осередки існували з кінця 60-х рр. XIX ст. до 1940 р., а серед української еміграції існують досі. Сьогодні традиції Товариства «Просвіта» продовжує Товариство української мови ім Т. Шевченка, прийнявши 1990 р. цю історичну назву.

одне з найбільших християнських свят Народження Ісуса Христа, незвичайної події, що від неї весь християнський світ веде тепер своє літочислення.
Римо-Католицька Церква святкує Різдво в ніч з 24 на 25 грудня, Українська греко-католицька церква та усі Українські православні церкви святкують Різдво в ніч на 25 грудня за Юліанським календарем, що відповідає ночі з 6 січня на 7 січня за загальноприйнятим сьогодні Григоріанським календарем.

Рулонный газон - прайс на газон.